У країні стартував новий політичний сезон. На думку багатьох аналітиків, він може виявитися вирішальним для майбутнього України не тільки на найближчі 4-5 років, але і для того, щоб відповісти на питання: «Чи відбулася Україна взагалі як повноцінна самостійна держава». Справді, до президентських виборів 2004 року залишається трохи більше року, і те, чим вони закінчаться, визначається вже сьогодні. Усе залежить від того, наскільки демократичні сили України володіють ситуацією, і готовності до будь-якого варіанту розвитку подій на політичній арені. Яку стратегію в цих умовах повинен обрати Християнсько-Демократичний Союз і які цілі будуть для нього пріоритетними на даному відрізку часу?

Саме на ці та інші питання відповідає голова ХДС, народний депутат України, професор Володимир Стретович.

Володимире Миколайовичу, вже минув місяць з початку роботи 7-ї сесії Верховної Ради, тож фактично розпочався новий політичний сезон у країні. Чи можна вже робити якісь висновки та прогнози щодо можливих сценаріїв розвитку подій?

На перший погляд, ініціатива сьогодні перебуває в руках президентського оточення, так званої «партії влади». Справді, епопея з конституційною реформою, створення ЄЕП – Єдиного економічного простору з Росією – змусили демократичну опозицію витрачати величезну кількість сил і часу на протистояння за цими напрямками. Однак треба розуміти: ті події, що відбуваються сьогодні і так жваво висвітлюються в пресі і на телебаченні, нагадують димову завісу, мета якої і полягає в тому, щоб не дати демократам зосередитися на своїх головних завданнях. За цією димовою завісою приховується розкол і невпевненість в оточенні Кучми. Президент неспроможний знайти собі наступника й боїться розплати за свої злочини проти українського народу.
Однак не варто й недооцінювати небезпеку. Особливо це стосується єдиного економічного простору з Росією.

У чому ж ця небезпека полягає?

У демократичній пресі чимало писалося про це. Християнсько-Демократичний Союз також виступив із заявою, в якій говорилося про загрози економічного й політичного характеру, що їх несе для України ЄЕП. Я б, одначе, хотів звернути увагу на таке. Час покаже – працюватиме ця угода чи ні (а демократичні сили України зроблять усе, щоб цього не сталося), проте вже сьогодні Україні завдано страшного удару – по суті вже вкотре намагаються протиставити одна одній Східну та Західну Україну. Деякі сили сьогодні проштовхують ідею загальнонаціонального референдуму щодо вступу до ЄЕП. Усім зрозуміло, які результати будуть у різних регіонах. Якщо такий референдум відбудеться, то він знову розколе Україну на дві частини. Порівняймо: ідея вступу до Євросоюзу однаково позитивно сприймається всіма українцями – в різних областях країни різний відсоток підтримки ідеї вступу до Євросоюзу, однак ставлення скрізь позитивне. Більше того, у стратегічному відношенні європейська ідея могла б стати мобілізуючою ідеєю для України. Натомість ідея ЄЕП здатна тільки внести розбрат між українцями.

Невже влада цього не розуміє?

Звісно ж, розуміє і робить це свідомо і з певною метою. Так званій «партії влади» необхідно розколоти суспільство напередодні президентських виборів. Правлячий режим хоче, аби жителі Західної України в очах східних українців і надалі залишалися «бандерівцями», і навпаки – самі жителі східних областей повинні виглядати перед західними українцями «москалями». Розділяй та володарюй – ось головний принцип режиму Кучми. Це стара перевірена технологія. І це зрозуміло – тільки так вони можуть утриматися у своїх кріслах.

Одначе важко повірити, що навіть цей режим сіє розбрат просто заради розбрату. Вочевидь за цим стоїть певна мета, яка має дати результат уже в найближчий час. Яка ж це мета?

Головний удар завдається по «Нашій Україні» та Вікторові Ющенку. З лідера загальнонаціонального масштабу його хочуть перетворити на політика, котрий відстоює інтереси тільки декількох західних областей. Ми всі бачили, як телеканали, що належать олігархам, висвітлювали нещодавні події у Львові під час акцій протесту проти ЄЕП і того беззаконня, яке влаштувала там місцева податкова адміністрація на чолі із Сергієм Медведчуком. Ющенка хочуть відрізати від його потенційного електорату на сході країни. У східних областях давно утвердився стійкий образ навіженого «рухівця», котрий розмахує прапором і кричить «геть!» (зрозуміло, що мова йде не про представників конкретної політичної партії, а про загальний стереотип). Вікторові Андрійовичу створюють імідж вождя цих самих «рухівців».

У чому ж головна сила Ющенка? – У тому, що це справді політик нової формації, здатний піднятися над особистими інтересами та інтересами свого оточення. При всій моїй колосальній повазі до демократичних лідерів першої ґенерації, ніхто з них, включаючи В’ячеслава Чорновола, не були вождями такого рівня й масштабу. Вони не були до цього готові, країна в цілому теж була неготова зрозуміти їх і прийняти. Всьому свій час. Повинно було минути десять років, аж доки нова Україна змогла виростити адекватного новому часу демократичного лідера. Лідером нового типу став Віктор Ющенко, котрий, маючи досвід політичної, економічної та адміністративної роботи, здатний не тільки взяти владу, але й правильно її застосувати.

І от сьогодні Ющенка хочуть опустити до звичного рівня націонал-демократичних вождів минулого. З таким супротивником влада впорається легко й без особливої напруги. Тому сьогодні потрібно мати витримку і стратегічне мислення не тільки самому Ющенкові, а й усім лідерам «Нашої України», адже, як відомо, “короля грає свита”. Отже, на новий рівень мають вийти й соратники Віктора Андрійовича.

Ви дали оцінку тому, що відбувається навколо ЄЕП, а як це пов’язується з конституційною реформою?

Усе це ланки однієї великої гри. Трохи вище я сказав, що правлячий режим невпевнений і розколотий. Однак у його середовищі є угруповання, принаймні одне, яке вміє мислити стратегічно й так само діяти (не варто недооцінювати супротивників). Ця група має дві мети. Основне завдання – користуючись страхом Леоніда Кучми перед можливою відповідальністю за скоєні ним злочини, нав’язати йому думку залишитися при владі за рахунок зміни політичного устрою. Лунають голоси: “Кучма пересяде з президентського крісла в крісло прем'єр-міністра і таким чином збереже свою владу”. Це розраховано передусім на самого Кучму.

Після 2004 року ніхто з тих же олігархів не захоче садовити його ще раз на свою шию. Однак за цей час угруповання, що почало цю гру, встигне розставити своїх людей на всіх ключових посадах – від адміністрації президента і силових міністрів до обласних губернаторів. А далі все залежатиме від того, куди піде основний політичний процес. Вдасться провести реформу? – чудово, у цього угруповання будуть на руках усі козирі, й Кучму буде просто викинуто, як непотріб. Реформа провалиться і президентський статус не зміниться? – ну то й що, все одно створено прекрасну базу «адміністративного ресурсу» для свого кандидата. Цим кандидатом зовсім не обов'язково має стати непопулярний у народі політик-олігарх.

У зв'язку з цим варто звернути увагу на другу мету, якої прагне досягти ця група, здіймаючи галас довкола конституційної реформи. Ця тактика також не нова. Той, хто уважно читав класиків, знавців боротьби за владу, певно, пам'ятає, що писав Ленін 1917 року, характеризуючи тактику Тимчасового уряду, який “узяв курс на втомлення трудящих”, прагнучи відволікти їх від політичної активності. Те ж саме відбувається й сьогодні. Люди втомилися від колотнечі довкола незрозумілої їм реформи. На розгляд парламенту вноситься один проект реформи за одним. У спільній упряжці опиняються комуністи й ті, кого ці ж таки комуністи називають «антинародним режимом». Простий виборець втомився й геть перестає розуміти, що ж насправді відбувається? Парламент паралізується, демократична опозиція марнує сили й час на боротьбу з фантомами, при цьому, оскільки змушена застосовувати тактику блокування парламентської трибуни, втрачає очки в очах населення. Це і є та “димова завіса”, про яку я казав вище, й під прикриттям якої можливі найнесподіваніші провокації.

Яку позицію займає в цій ситуації Християнсько-Демократичний Союз? Які напрямки партійної роботи є пріоритетними?

Партія переживає період бурхливого зростання – як кількісного, так і якісного. Вже сьогодні видно, що курс на об'єднання всіх здорових демократичних сил у єдиній партії та момент для такого об'єднання були вибрані правильно. Сьогодні ми вже маємо або завершуємо створення дієздатних структур як у центральному апараті, так і в усіх регіонах.

Фактично створюється нова партія, в якій немає касти партійної бюрократії, котра використовує партійний «бренд» у своїх особистих інтересах, а партійці середньої і рядової ланки обслуговують їхні амбіції. Сьогодні в повній мірі здійснюється принцип «кожному за здібностями, кожному по праці». В ХДС прийшло багато нових, однак політично та адміністративно досвідчених людей, котрі бачать, що тут є широкий простір для самореалізації. ХДС дав можливість цим людям, які з багатьох причин не сприймають політики та ідеалів старих націонал-демократичних партій, долучитися до роботи в рамках «Нашої України» для перемоги демократії. А тим часом ветерани партії більше не можуть спочивати на лаврах та минулих заслугах. Необхідно доводити ділом свою спроможність займати ту чи ту посаду в партії.

Що ж стосується майбутніх президентських виборів, то в нас немає сумнівів, що вже сьогодні конче потрібно формувати нову ідейну доктрину, однаково прийнятну для всього українського суспільства, для всіх його верств і соціальних груп. Такою ідеєю може й повинна стати християнська демократія. За своєю суттю Віктор Ющенко і є справжнім християнським демократом. Новий український лідер має спиратися на нову, стійку ідейну опору.

Володимире Миколайовичу, ми з Вами розмовляємо напередодні Вашого професійного свята – Дня юриста. Ви заслужений юрист України, голова Комітету Верховної Ради України по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією. Що б Ви хотіли побажати своїм колегам?

Бажаю бути передусім сильними. Сильними і чесними перед самими собою. Працювати юристом у сучасній Україні означає постійно складати іспит на витримку й порядність. Особливо це стосується юристів – працівників правоохоронних органів. Саме вони найчастіше постають перед вибором: або зберегти честь і гідність та стати жертвою кримінального режиму, або стати його слугою та грати роль ката.

Це стосується не тільки працівників правоохоронних органів, але й інших – наприклад, коли Ви 1997 року, очолюючи Комітет Верховної Ради з правової політики, першим у країні підняли питання щодо порушення проти Леоніда Кучми карної справи за статтею “Перевищення і зловживання владою”, хіба не знали, що режим не подарує Вам вашої принциповості?

Звичайно, знав, але вчинити інакше означало б зрадити і Закон, що повинен бути однаковим для всіх, і свої ж принципи. Я не сумніваюся в тому, що Закон переможе. Більшість моїх колег – це порядні люди і кваліфіковані фахівці. Демократія переможе, і правову державу в Україні буде побудовано. Час працює на нас.

2003 год,
Архив газеты "Христианский Демократ"

Російськомовна версія статті: Владимир Стретович: «Время работает на нас»