Буденно і майже непомітно у січні виповнилося два роки блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Чим стали для нас ці роки? Чого ми досягли за ці роки, з чим йдемо в майбутнє, і що нам ще належить зробити? Від відповіді на ці питання залежить майбутнє української демократії. Це не просто гучні слова – саме на блоці Віктора Ющенка лежить ця важка відповідальність.
Щоб зрозуміти, чому це саме так, необхідно зробити хоча б стиснутий аналіз недавнього минулого і спробувати зробити прогноз на майбутнє.

На розпутті

Ще два-три роки тому перед правоцентристськими демократичними силами України стояла реальна загроза зникнути з великої політичної арени країни. Яскравою ознакою кризи стали результати президентських виборів 1999 року. Представники націонал-демократичних партій одержали результати, що інакше як принизливими назвати не можна. Причин цьому було дуже багато. Можна згадати і дії правлячого режиму, що цілеспрямовано руйнував єдність демократичних сил, використовуючи для цього найбрудніші засоби – від грошей і шантажу до прямого насильства. Розкол Руху, смерть В'ячеслава Чорновола... – цей список можна продовжувати ще довго. Режим чудово розумів, хто є для нього справжньою загрозою: демократи, ідеологія яких дійсно була націлена в майбутнє, чи ті, хто, на словах називаючи себе «непримиренними борцями з антинародним режимом», фактично були однієї крові з цим самим режимом, вихідці з колишньої партійної номенклатури КПРС.

Однак коріння кризи було набагато глибше. Націонал-демократія вже цілком вичерпала свій ресурс. У народі (особливо на Сході) наростало розчарування тим, що незалежність не принесла ніякого поліпшення життя. Реформи, що велися під прикриттям ліберальних гасел, провалилися, а національна ідея в колишньому вигляді вже не спрацьовувала. Старі лідери націонал-демократії були не здатні запропонувати ніяких нових ідей і рішень, а режим Кучми дедалі активніше відпрацьовував політичні технології по ізоляції опозиції і застосуванню адміністративного ресурсу. Здавалося, що шанс на перемогу втрачено остаточно.

Лідер нового типу

«Наша Україна» стала справжнім проривом у майбутнє і повернула Україні надію на майбутнє. Демократи перемогли на парламентських виборах і показали народові реальний вихід з тупика, у якому виявилася країна. За рахунок чого це стало можливо?

Важливим фактором став сам факт об'єднання. Як відомо, демократи звичайно поєднуються перед розстрілом. Проте наших правоцентристів удалося об'єднати раніше – було досягнуто компромісу і створено єдиний блок. Однак головне полягає в тому, що тепер можна говорити і про якісні зміни, символом яких і став лідер блоку Віктор Ющенко.

Демократичні вожді першої хвилі не мали навичок, необхідних для керування країною. Повинно було пройти 10 років, перш ніж Україна змогла сформувати справжнього лідера, що знає досконало систему влади і керування державою. Віктор Ющенко – це лідер, котрий здатний не тільки взяти владу, але і правильно її використовувати.
Історичний блок

Однак глибинний зміст того, що відбувається сьогодні, не зводиться до особистості однієї людини, нехай навіть і Віктора Ющенка. Сьогодні формується новий «історичний» блок. «Наша Україна» стала центром тяжіння для всіх демократичних сил України. Не тільки правих, але й лівих – подобається комусь це чи ні, але це факт. Така ситуація дуже незручна для багатьох – як для влади, так і для деяких представників опозиції. Наприклад, якщо раніше комуністи могли йти на будь-які союзи з владою, не турбуючись, що істинна суть їхніх дій стане зрозумілою для населення і вони втратять своїх прихильників, то тепер вони вже кілька разів потрапляли в неприємні ситуації. «Наша Україна» стала своєрідним еталоном, за яким звіряється позиція інших політичних сил. Будь-яка опозиційна сила змушена діяти, озираючись на позицію блоку Ющенка. «Наша Україна» залучає у свою орбіту всі опозиційні й демократичні сили.

У світлі цього «Наша Україна» – це не просто тимчасовий блок, створений під конкретні вибори. Це своєрідний «історичний» блок, що стане фундаментом для майбутньої системи влади і який уже сьогодні здійснює ідейно-політичну гегемонію стосовно різних політичних і соціальних груп. Це не означає, що вони підкоряються йому – після загальної перемоги «Нашої України» багато хто навіть перейде у формальну опозицію до блоку, але реально вони самі стануть частиною нової системи влади і взаємин.
До речі, об'єднання правоцентристів у єдину партію, за великим рахунком, має другорядне значення. Сила блоку саме в такому широкому виді об'єднання.

Україна – не Росія

У нас так прийнято – все, що відбувається в країні, порівнювати з північним сусідом. Це просто, як прокляття якесь. Однак саме в даному випадку таке порівняння вельми доречне як певний показник стану суспільства. У Росії відбулося створення системи влади винятково на бюрократичній основі. «Загін чиновників» виявився єдиною, здатною до організації, силою. Хоча завжди вважалося, що Росія «набагато далі просунулася на шляху реформ», оскільки там була велика кількість демократичних авторитетів і справді вищий рівень життя (інша справа, за рахунок чого він вищий), а отже, більший середній клас, що, як вважається, є основою демократії. Проте суспільство і політичні сили країни виявилися нездатними до самоорганізації хоча б у подобу громадянського суспільства.

Проводячи паралелі між Україною (котра має блок „Наша Україна”) і Росією, ми бачимо два варіанти розвитку. Один спирається на громадянське суспільство, другий на адміністративну систему. І хоча ситуація в нас може ще піти за російським сценарієм, сам факт існування «Нашої України» і тієї ролі, яку вона відіграє в країні, свідчить про здатність суспільства до демократичного розвитку.

Що робити?

Можливі різні варіанти майбутнього – від найперспективніших до найпохмуріших. Вибори 2004 року дуже багато чого покажуть. Головна умова перемоги в тому, щоб розширювати зону впливу блоку, залучаючи в його орбіту все нові організації і просто активних людей, насамперед інтелігенцію, зокрема зі Східної України. Мова йде не про загальноприйняте поняття слова «інтелігенція» як людей певних професій. Мова йде про активних громадян, які займаються організаційною роботою – це може бути і журналіст, і релігійний діяч і багато інших.

Однак для цього конче потрібні нові методи і підходи. І насамперед мова йде про фундаментальні речі – про ідеологічну базу блоку і його імідж. Старий націонал-демократичний імідж на сході країни зводиться до «рухівців» і викликає негативний стереотип. Новою ідеологією, що відповідає принципам правоцентризму і відкидає крайнощі як націоналізму так і лібералізму, а також соціалізму, є християнська демократія.

Супротивники мріють повернути демократів у той стан, у якому вони були кілька років тому – суто регіональний вплив і неприйняття в загальнонаціональному масштабі. З таким суперником правлячий режим впорається легко і невимушено. Але історична правда на боці «Нашої України». Успіх залежатиме від принциповості, витриманості, а головне – від послідовності дій. Усе в наших руках.

Російськомовна версія статті: Два года успехов и трудных уроков

Архів 2004 року
газета "Християнський демократ"