Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Томас Нагель та дуалізм: суб’єктивне як об’єктивне

Жозеф Левіне відомий насамперед завдяки аналізу й захисту протиредукціоністської (по суті, протиматеріалістичної) аргументації, який називають “пояснювальний розрив” (“explanatory gap”).

Аргументація “пояснювального розриву” походить від статті Т.Нагеля “Як воно – бути кажаном?”. Суть її в тому, що свідомий досвід (≡суб’єктивність) неможливо пояснити фізичними процесами, “в термінах його фізичної реалізації”.

Левіне у статті “Матеріалізм та qualia : пояснювальний розрив” (1983) здійснив класичний аналіз цієї проблеми, − стаття багаторазово передруковувалася в різних виданнях і активно обговорювалася. Хоча результати цього аналізу явно йшли врозріз з матеріалістичним (фізикалістським) розумінням свідомості, Левіне ухиляється від конфлікту у спосіб, слушно охарактеризований Т.Нагелем: “він надто охоче описує проблему як епістемологічну радше ніж метафізичну” , – тобто, так, ніби йдеться лише про проблеми пізнання (епістемологія), а не про устрій та природу дійсності (онтологія, метафізика).

Аргументація “пояснювального розриву” показує, що “загадка свідомості” полягає не просто у факті, що нам поки що бракує адекватного фізикалістського опису-пояснення свідомого досвіду, але що в нас є вагомі підстави вважати, що такий опис-пояснення неможливий в принципі. Епістемологічний висновок такий: адекватний опис-пояснення свідомого досвіду в фізичних термінах неможливий. Але чи слід це розглядати лише як епістемологічний висновок? На мою думку, це випадок, коли епістемологічний висновок (про нашу можливість або неможливість опису) прямо переводиться у метафізичний (про природу речей, які ми намагаємося описувати).

Метафізичне питання таке: чи є свідомість чимось фізичним? Але що означає слово “фізичний”? Думаю, що немає потреби вдаватися у деталі, – ми можемо вдовольнитися тавтологічною відповіддю: фізичне – це будь-що (і нічого крім того), що можливо адекватно описати-пояснити у фізичних термінах.

Якщо щось не може бути, в принципі, адекватно описане-пояснене в фізичних термінах, це щось не є фізичним. Це – тавтологічна істина, подібна до істини про те, що будь-який чотирикутник має чотири кути.

Це не означає, що ми завжди можемо дати адекватний фізичний опис-пояснення будь-якому фізичному явищу (довгий час у минулому нам бракувало адекватного фізичного опису-пояснення таких фізичних явищ як блискавка чи веселка); але це означає, що для будь-якого фізичного явища існує адекватний фізичний опис-пояснення, навіть якщо ми його поки що не знайшли. Таким чином, той факт, що ми поки що не знайшли адекватного фізичного опису-пояснення свідомого досвіду, ще не означає, що свідомий досвід не є чимось фізичним, – можливо, що існує адекватний фізичний опис-пояснення, якого ми ще не знайшли. Але якщо у нас є раціональні підстави вважати, що адекватний опис-пояснення свідомого досвіду неможливий, ті ж самі підстави мають метафізичне значення – як раціональні підстави вважати, що свідомий досвід не є чимось фізичним.

Але ж суть аргументації “пояснювального розриву” полягає якраз у тому, що вона показує: існують вагомі раціональні підстави вважати, що свідомий досвід неможливо (в принципі) адекватно описати-пояснити у фізичних термінах.

У книзі “Пурпурна імла: загадка свідомості” (2001) Левіне здійснює докладний аналіз аргументації “пояснювального розриву”, обговорює усі спроби його подолання і показує їх незадовільність. Звідси, здавалося б, ясно слідує висновок (принаймні попередній, на даному етапі дискусії) про те, що фізикалізм (матеріалізм), скоріше за все, є хибним. Але це – не той висновок, який робить Левіне. Його позиція лаконічно подана на обкладинці книги:

“З одного боку, доволі грубий матеріалізм має бути істинним, щоб пояснити як події свідомості каузально взаємодіють з не-свідомими, фізичними подіями. З іншого боку, ми не можемо пояснити, як фізичні явища породжують свідомий досвід.”

Тож ми знову зустрічаємо нашого старого знайомого – постулат про каузальну закритість фізичного: щоб взаємодіяти з фізичними подіями свідомість сама мусить бути чимось фізичним. І, як завжди, ми не зустрічаємо жодного аргументу, чому неможлива взаємодія нефізичного з фізичним. Цей момент чітко підмічено в огляді Рендала Мак-Катчена:

“Левіне надзвичайно ретельний, відкритий та терпимий до помилок. Він не відхиляє жодної позиції без аргументації (виключення... немає аргументів на користь каузальної закритості фізичного світу, хоча нам не слід надто сильно комусь дорікати за те, що він не ставить під сумнів цю найміцніше вкорінену догму сучасності)… Справді, протягом читання усієї книги у мене було дивне відчуття (можливо, витвір моєї уяви), що сам-по-собі, тобто за відсутності “філософського колегіального тиску”, цей автор ймовірно врешті-решт звернувся б до якоїсь форми дуалізму, до якого, здається, явно лежить його серце. Але він цього не робить, завершуючи книгу словами про те, що "психофізична проблема є лише... проблемою", і ще більш виразно: "Я переконаний, що матеріалізм мусить бути істинним, хоча, присягаюся життям, не бачу як." (Чи не тому ти переконаний, Джо, що майже кожний так говорить?)”

******
Я пропоную матеріалістам умови fair play (чесної гри), за яких дуалізм або матеріалізм мусять бути визнані хибними.
Щодо дуалізму така умова відома і приймається дуалістами: матеріалісти мусять здійснити редукцію, якщо не повну, то в загальних рисах: показати, що свідомість (суб’єктивність) є концептуально зводимою до фізичних процесів.
Матеріалісти, на відміну від дуалістів, не визнають ніяких умов, за яких вони мусили б визнати, що матеріалізм є хибним. Очевидно, що для fair play такі умови мусять бути, і вони мусять бути симетричними тим умовам, які вважаються достатніми для спростування дуалізму. Такою симетричною умовою є: показати, що свідомість (суб’єктивність) є концептуально незводимою до фізичних процесів. Або, в термінах Левіне: показати, що “пояснювальний розрив” неможливо подолати. Якщо це так, то матеріалізм мусить бути визнаний хибним.

Опишемо цю умову формально:

якщо
1) зміст поняття 'Х' або його частина не належить до змісту поняття 'Y';
2) змісту поняття 'Х' або тій його частині, яка не належить до змісту поняття 'Y', відповідає в дійсності деяке Х,

то

Х не відповідає поняттю 'Y'. (Якщо Y – це усе те, що в дійсності відповідає поняттю 'Y', то Х не належить до Y.)

Ще одне важливе зауваження. Навіть якщо у нас немає остаточного (логічно бездоганного) доказу, але є вагомі аргументи вважати, що “пояснювальний розрив” є нездоланним, то ці аргументи так само вагомо свідчать проти матеріалізму. Аналогічно: якщо матеріалістам не вдасться здійснити детальної редукції, показати як з фізичних процесів необхідно утворюються усі феноменологічні деталі, але вдасться в загальних рисах показати, як фізичні процеси можуть бути суб’єктивними переживаннями, то це хоча й не буде доказом істинності матеріалізму, але буде достатньо вагомим аргументом для того, щоб визнати матеріалізм істинним.

До наступного розділу: Реально дуалістичний нематеріалістичний матеріалізм-панпсихізм Галена Строусона

Примітки:

1. лат. qualia приблизно відповідає словосполученню “суб’єктивні переживання”

2. Nagel T. Conceiving the Impossible and the Mind-Body Problem

3. англійське слово account, що означає водночас опис, звіт і пояснення, в цьому контексті більш зручне

4. Levine J. Purple Haze: The Puzzle of Consciousness

5. McCutcheon R. Whatever it is, that guitarist put a spell on he
Пор.: Девід Чалмерс: “Часто стверджують, що навіть незважаючи на те, що важко зрозуміти, як матеріалізм може бути істинним, матеріалізм мусить бути істинним, оскільки альтернативи неприйнятні. На мою думку, є принаймні три прийнятних, на перший погляд, альтернативи матеріалізму..., кожна з яких сумісна з натуралістичним, у широкому смислі, (хоча й не матеріалістичним) світоглядом, і жодна з яких не має фатальних проблем. Таким чином, за наявності ясних аргументів проти матеріалізму, мені здається, що ми маємо принаймні пробно прийняти висновок, що одна з цих альтернатив є слушною. …як воно є, я вважаю, що у нас є вагомі раціональні підстави вважати, що свідомість займає фундаментальне місце у природі.” (Chalmers D. Consciousness and its Place in Nature.)
Вендел Стефенсон, з огляду книги Галена Строусона “Ментальна реальність”: “У книзі Строусона прикметною є декларація віри: віри, що натуралізм-монізм-матеріалізм є істинним… Прикметною, оскільки Строусон наполягає, що матеріалізм не може пояснити або зрозуміти свідомий досвід як матеріальний, але жодна особа при здоровому розумі не заперечуватиме реальність свідомого досвіду.”