Формування громадсько-політичної поведінки великих груп населення

До попереднього розділу: Методи регулювання громадсько-політичної поведінки великих груп населення

Є кілька груп способів розпізнавання загроз маніпулятивного впливу які не є самодостатніми, але можуть навести на думку про його наявність. Перша група пов’язана з детальним спостереженням зміни ситуацій, що виникають у процесі формування маніпуляцій, і характеризується наявністю:

- дисбалансу в розподілі відповідальності, коли об’єкт маніпуляції раптово набуває безвідповідальності за прийняття рішень або без адекватних причин стає «незалежним»;

- асиметрії співвідношення виграш-плата, коли передбачуваний результат не відповідає вкладеним зусиллям;

- силового тиску;

- незвичайністю ситуацій взаємодії, коли надані об’єкту маніпулювання послуги виходять за рамки звичайної взаємодії, а також коли зміщені акценти в компонуванні, подачі інформації;

- заміною звичайних каналів передачі інформації;

- прагнення індуктора інформації, спираючись на певну спільність людей (національну, земляцьку, релігійну тощо), зробити поведінку об’єкта маніпуляції стереотипною.

Активно використовуються психологічні механізми, які реалізують маніпулятивне вторгнення наступними шляхами:

- явною апеляцією до психологічних автоматизмів у поведінці об’єкта маніпулювання, коли комунікатор наполегливо звертається до стереотипів учасників, будить у них почуття спільності, підкреслюючи їхню відмінність від «інших» і цим домагається такого сприйняття інформації, яке відповідає нормам поведінки певної спільноти;

- зверненням до емоційно забарвлених реакцій (плач, туга, агресія тощо);

- опорою на дефіцит часу й інформації (наприклад, терміновість, сенсаційність, утаємничність тощо), що забезпечує уникнення конкретизації змісту вступної інформації, формування у об’єкта впливу певного рівня інформаційного «шуму» й необхідного ступеня нервозності, який відволікає його увагу, утрудняє прийняття рішення й підриває його психологічний захист. Такі техніки формують у людини відчуття нездатності самостійно розібратися в складних подіях, що відбуваються, і приводять її в стан пасивності й інертності;

- цілеспрямованим формуванням стану «звуженості» свідомості, що проявляється в обмеженні кола обговорюваних ідей, постановці винятково ситуативних цілей;

- несподіваною зміною розвинених фонових станів (напруженості, агресії, метушливості тощо).

Про можливу наявність маніпулятивних прагнень може свідчити використання суб’єктом маніпулювання малозрозумілих термінів, іноземних слів, які утрудняють осмислення інформації. Уживання незрозумілих слів має на меті придушити слухача фальшивим авторитетом, спрямовується на гіпнотичного ефекту, або є прикриттям неправди.

Ще одним індикатором можливого маніпулювання є спроба дроблення інформації, коли виключається або значно утрудняється цілісне розуміння розглянутої проблеми. Така подача інформації перешкоджає вибору адекватного рішення, виробленню свідомої підтримки з актуального питання.

Часто, вилучаючи проблему з реального контексту, умовчуючи, зокрема, про важливі зовнішні фактори, маніпулятор формує думку публіки в рамках потрібного йому «коридор». Застосування такого прийому свідчить про спроби маніпуляції. Схожим прийомом маніпулювання є навмисне змішання власне інформації та її інтерпретації, трактування.

Про наявність маніпулятивних передумов свідчить некогерентність (несинхронність) висловлювань, коли та сама проблема вирішується за допомогою незв’язних між собою, часом суперечливих, тверджень. Така «розпливчастість» доказів свідчить про активний пошук шляхів маніпулювання думкою публіки. Найважливішою умовою успіху маніпуляції є відсутність реального діалогу з людьми, які мають протилежну думку. Таке подання інформації не дає людині можливість повноцінного, адекватного вибору.

Сполученим з вищеназваним індикатором наявності маніпуляцій є застосування «тоталітарних» тверджень накшталт: «Іншого не дано!», «Коней на переправі не міняють!», «Жребій кинуто» тощо. Справа в тому, що в складному багатокритеріальному світі, у якому живе сучасна людина, на кожному кроці її шляху є розгалуження, де вона повинна прийняти рішення щодо напряму подальшого руху. Часто ця робота (коли рішення є досить прозорим) робиться непомітно й швидко, але коли вибір складний його альтернативи повинні бути відомі. Коли ж говорять, що вибору немає, це ознака явної маніпуляції.

Маніпуляцію важко здійснювати з людьми, які володіють певними особистісними якостями. До таких якостей відносяться: здатність до постановки нових проблем, гнучкість мислення, емоційна зрілість, сміливість, висока самооцінка й впевненість у собі. Поведінка людини, насамперед, залежить від соціальних систем, у яких ця людина діє, від суспільного й природного середовища, що її оточує.

Вирішальною умовою, яка визначає рішення, прийняті людьми є організація соціального інституту, система законів, мережа поширення інформації й прийнятих методів управління. Значну роль у процесі прийняття рішень грають також знання й особистий досвід людини.

До наступного розділу: Тактика взаємодії з агресивно налаштованою великою групою і технології спеціального впливу на її поведінку

Примітки:

1. Козелецкий Ю. Психологическая теория решений. - М.: Прогрес, 1979. – 504 с.