Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії
До попереднього розділу: Забезпечення прозорості та інформаційної відкритості влади
Одним із основних елементів системи забезпечення ефективної протидії корупції є науковий супровід державної антикорупційної політики, який передбачає організацію наукових досліджень з проблем запобігання та протидії корупції, приведення їх до певної системи, розроблення нових пропозицій, наукових методик і рекомендацій з цих питань, раціональне їх запровадження у практику, прогнозування та науковий аналіз ефективності застосування форм і засобів протидії корупції, а також моральне і матеріальне заохочення авторів цих досліджень. Чи матиме найближчим часом антикорупційна діяльність таке забезпечення, залежить не стільки від науковців, скільки від політичного керівництва, яке і визначає антикорупційну політику держави.
Протидія корупції – специфічний вид діяльності у сфері соціального управління, що включає систему заходів політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, спрямованих на зменшення її обсягів, зміну характеру корупційних проявів, обмеження впливу корупції на соціальні процеси, збільшення ризику для корупціонерів, усунення соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення осіб, винних у вчинені корупційних правопорушень, до юридичної відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.
Протидія корупції включає комплекс заходів різної міри впливу, спрямованих на: діагностику, профілактику, запобігання, виявлення та припинення корупційних діянь; притягнення корупціонерів до відповідальності; формування негативного ставлення громадськості до корупції та корупціонерів.
Протидія корупції базується на таких основних принципах: верховенства права; законності; системності; комплексності; об’єктивності; практичної спрямованості та радикальності заходів; наукової обґрунтованості; економічної доцільності; взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням; оптимальності та ефективності; об’єктивності.
Принцип верховенства права означає, що при здійснені протидії корупції людина, її права та свободи визнаються найвищими соціальними цінностями та визначають зміст і спрямованість антикорупційної діяльності. Правова держава не може володіти іншими засобами боротьби з корупцією, крім правових. Позитивно кримінологічно значущою протидія корупції може бути лише за умови базування виключно на правовій основі. З огляду на це, неприйнятними є засоби боротьби з корупцією, які, хоча і можуть виявитись результативними, суперечать конституційним засадам функціонування держави та суспільства.
Принцип законності передбачає, що всі антикорупційні заходи повинні базуватися на положеннях Конституції та законів України. Жодні міркування (прагнення ефективності, результативності) не можуть виправдати застосування антикорупційних заходів, які не відповідають закону. Відсутність законодавчої основи для вжиття зазначених заходів є підставою для розробки і прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Принцип системності потребує, щоб заходи протидії корупції були взаємопов’язаними, мали певний субординаційний характер і порядок виконання (головні і другорядні, термінові для виконання і розраховані на перспективу, одноразові і такі, що мають здійснюватися постійно) і були підпорядковані стратегічній меті антикорупційної діяльності. Важливим при цьому є вичленення головної на даний момент проблеми протидії корупції і концентрації на її розв’язанні основних зусиль.
Принцип комплексності протидії корупції передбачає органічне поєднання стратегічних і тактичних завдань, профілактичних (соціального, політичного, економічного, організаційно-управлінського, правового, соціально-психологічного та іншого характеру), оперативно-розшукових, процесуальних, репресивних та інших заходів, що здійснюються у різних соціальних сферах різними суб’єктами, з визначенням пріоритету профілактичних заходів загальносоціального і спеціально-кримінологічного характеру.
Принцип об’єктивності вимагає співвідношення заходів протидії корупції із закономірностями і тенденціями розвитку корупції в державі, її впливом на економічні, політичні, соціальні процеси. Він передбачає здійснення протидії корупції з урахуванням загальної соціально-економічної ситуації в країні і вибору антикорупційних засобів за принципом їх достатності для досягнення поставленої мети і адекватності суспільній небезпеці корупційних проявів.
Зазначений принцип безпосередньо пов’язаний з принципом практичної спрямованості та радикальності заходів, який передбачає, що антикорупційні заходи повинні бути реальними і не мати декларативного характеру. Вони не повинні мати характеру політичної кампанії, мають безпосередньо впливати на фактори, що детермінують корупцію, стосуватися правоохоронної діяльності у цій сфері тощо. Практична спрямованість антикорупційних заходів потребує чіткого визначення суб’єктів протидії, їх завдань і повноважень, конкретності певних заходів та строків їх виконання.
Принцип наукової обґрунтованості передбачає здійснення антикорупційної діяльності на науковій основі (з використанням сучасних досягнень науки, техніки, позитивного світового досвіду із залученням фахівців різних галузей знання – теорії права, конституційного, фінансового, адміністративного, кримінального, податкового права, кримінології, соціології, психології тощо). Цей принцип вимагає володіння повною і всебічною інформацією, зокрема, передбачає постійне здійснення моніторингу органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо стану та динаміки корупційних процесів. Такий моніторинг є необхідним щодо оцінки ефективності реалізації в державі антикорупційної політики, зміни її пріоритетів відповідно до ситуації з корупцією, що складається в таких органах, вироблення і вжиття нових антикорупційних заходів.
Економічна доцільність передбачає, що антикорупційні заходи повинні бути економічно обґрунтованими як з точки зору їх економічної ефективності, так і можливих негативних побічних наслідків, а також реальної економічної можливості їх впровадження в життя. Плануватися і розроблятися можуть лише ті заходи, які на сучасному етапі держава спроможна впровадити в життя з урахуванням свого економічного становища. Проте, економічний раціоналізм не означає мінімізації витрат на протидію корупції. Такі витрати повинні обумовлюватися економічними можливостями держави і водночас бути достатніми.
Принцип взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням потребує поєднання зусиль у протидії корупції владних структур і суспільних інституцій. Протидія корупції – це не лише справа держави, це справа всього суспільства. Кожен суспільний інститут у цій справі має здійснити свою функцію, у межах повноважень вжити всіх можливих антикорупційних заходів.
Принципами протидії корупції можуть бути визнані також інші базові положення, у тому числі: демократизація управління суспільством; оптимальна відкритість для населення діяльності посадових осіб; входження до міжнародної системи протидії корупції та розвитку всебічного співробітництва з іноземними державами.
Науковий супровід формування та реалізації державної політики у сфері протидії корупції – комплексний, системний, перманентний багаторівневий процес, спрямований на підвищення ефективності заходів антикорупційної політики шляхом здійснення відповідних науково-теоретичних, інформаційно-аналітичних та прикладних досліджень.
Фундаментальний рівень – науково-методичне забезпечення протидії корупції – передбачає приведення наукових досліджень з проблем протидії корупції до певної системи, розроблення нових пропозицій, наукових методик і рекомендацій з цих питань, раціональне їх запровадження у практику, прогнозування та науковий аналіз ефективності застосовуваних форм і засобів протидії корупції. Для цього необхідно:
• визначити та обгрунтувати пріоритетні напрями та тематику наукових досліджень з питань протидії корупції і забезпечити їх відповідне державне фінансування;
• забезпечити координацію узгодження та взаємодію у проведенні досліджень з антикорупційної тематики різними науковими державними і недержавними установами, а також творче співробітництво у дослідженнях проблем протидії корупції в Україні та іноземних державах, які здійснюються міжнародними організаціями, зарубіжними дослідницькими центрами або за їх підтримкою;
• здійснити системні дослідження теорії виникнення та поширення корупції, соціальну, політичну, економічну, правову сутність цього суспільного феномену;
• організувати вивчення наукових досліджень з антикорупційної тематики, що проводяться за кордоном та забезпечити впровадження і реалізацію кращих з цих досліджень, придатних для умов України;
• встановити порядок розгляду та реалізації пропозицій науковців щодо вдосконалення протидії корупції.
Емпіричний рівень – інформаційно-аналітичне забезпечення протидії корупції – передбачає створення системи наукового та інформаційно-аналітичного супроводу діяльності суб'єктів державної антикорупційної політики; моніторинг інформації про стан, динаміку і потреби протидії корупції. Для цього необхідно:
• створити та запровадити єдину для державної і недержавної сфер систему статистичних показників, що відповідала б міжнародним стандартам обліку і звітності та об'єктивно відображала стан протидії корупції в Україні;
• розробити й використовувати методики моніторингу та аналізу корупційної ситуації в Україні на основі статистичних та оперативних даних і соціологічних опитувань;
• сформувати для міжвідомчого користування банк нормативної, управлінської, аналітичної, наукової, методичної, довідкової та іншої інформації, в тому числі із зарубіжних джерел, з питань запобігання корупції та боротьби з нею;
• розробити заходи державної підтримки засобів масової інформації, журналістів та науковців, які публікують антикорупційну інформацію й результати наукових досліджень з цієї тематики;
• поглибити наукові розробки з методик дослідження, відстеження, прогнозування та моделювання основних тенденцій у динаміці корупції в Україні: забезпечити використання для цього статистичних даних, експертних опитувань, соціологічного моніторингу, іншої інформації;
• запровадити механізм безперешкодного одержання засобами масової інформації, науковими установами та суб’єктами громадянського суспільства від державних органів – суб'єктів протидії корупції відкритої інформації про стан боротьби з нею.
Теоретико-прикладний рівень – практичне забезпечення науковими та інформаційно-аналітичними підрозділами реалізації державної політики у сфері протидії корупції – розроблення методик та практичних рекомендацій, зокрема щодо:
• уточнення поняття та змісту, переліку суб’єктів корупційних діянь;
• формування чіткого переліку обставин, що обтяжують відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, вчинення їх особами, які займають відповідальні та особливо відповідальні посади;
• детальне розроблення механізму правового реагування на факти ухилення посадових осіб держави, службовців органів місцевого самоврядування та суддів від подання декларацій про доходи, наявне майно та витрати;
• визначення механізму перевірки джерел і правомірності цих доходів та витрат;
• встановлення обґрунтованих критеріїв визначення великого та особливо великого розміру хабара;
• формулювання поняття „співучасть у корупції та хабарництві”;
• уточнення поняття та критеріїв визначення значної шкоди і тяжких наслідків стосовно посадових злочинів;
• розроблення спеціальних норм цивільно-правової відповідальності юридичних осіб (накладення штрафів, ліквідація тощо) за здобуття коштів та майна корупційним шляхом;
• уточнення та розширення поняття „інституту правового компромісу” щодо суб'єктів корупційних діянь, які добровільно сприяли виявленню, розслідуванню та припиненню корупційних діянь, вчинених ними особисто або іншими особами;
• вироблення ефективних механізмів позбавлення осіб, причетних до вчинення корупційних діянь, права займатися певними видами професійної та комерційної діяльності, встановлення можливості конфіскації незаконно здобутого майна або його грошового еквівалента, пред'явлення цивільного позову про відшкодування збитків, завданих будь-кому корупційним діянням;
• диференціація відповідальності за окремі корупційні діяння з урахуванням їх характеру та небезпечності;
• вдосконалення норм та механізмів притягнення до відповідальності посадових осіб за корисливе чи вчинене з іншої особистої зацікавленості використання своєї посади, влади, службових повноважень та пов'язаних з ними можливостей;
• запровадження поряд із загальними нормами відповідальності за посадові злочини, спеціальних норм, які передбачають відповідальність за перешкоджання боротьбі з корупцією;
• удосконалення системи кримінально-правових санкцій щодо норм відповідальності за корупційні діяння, узгодження їх з правовими засобами, які застосовуються при однорідних правопорушеннях на підставі норм інших галузей права;
• встановлення відповідальності членів колегіального державного органу, які шляхом голосування або іншим способом з корупційних мотивів сприяли прийняттю незаконного рішення;
• розроблення механізмів заміщення корупції іншими легальними, правовими засобами лобіювання економічних інтересів суб’єктів господарювання.
Важливим аспектом реалізації теоретико-прикладного рівня наукового супроводу державної антикорупційної політики є проведення національних та міжнародних науково-комунікативних заходів, навчання, обмін досвідом, стажування (в тому числі за кордоном) та участь фахових науковців у оперативних заходах по боротьбі з корупцією.
Практичний рівень – практична участь наукових та інформаційно-аналітичних підрозділів у заходах щодо реалізації державної політики у сфері протидії корупції, зокрема – використання наукової інформації для підвищення ефективності запобігання корупційним діянням, їх виявлення та розслідування, підготовки та прийняття відповідних управлінських рішень, проведення спеціалізованої антикорупційної експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, рішень, угод тощо:
• розроблення проектів нових законів і внесення пропозицій щодо змін та доповнень до чинних законодавчих й інших нормативно-правових актів у сфері протидії корупції та державної служби;
• розроблення та впровадження методик антикорупційної експертизи нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування;
• розроблення нових і вдосконалення чинних загальнодержавних планів і програм протидії корупції, а також галузевих програм стосовно найбільш криміногенних сфер діяльності (політична діяльність, державна служба та служба в органах місцевого самоврядування, податкова та митна служби, зовнішньоекономічна діяльність, структури міліції, прокуратура і суди, комунального господарства, сфера приватизації тощо);
• діагностика (розпізнавання) корупційних ситуацій, схем, механізмів, засобів шляхом розроблення та впровадження науково-обгрунтованих методик;
• профілактика (попередження, вжиття упереджувальних заходів з недопущення виникнення корупційних ситуацій);
Наприклад в Німеччині велику увагу приділяють саме профілактиці корупції. Зокрема, всі державні органи готують атласи корупційних загроз, визначаючи, які структури можуть стати об’єктом корупції. При цьому в кожному органі існує внутрішня ревізія — орган корупційного нагляду. А робоча група з профілактики корупції керівництва виходить на ландтаґ і уряд федеральної землі. Тим самим забезпечується не лише координація, але й розробляється концепція профілактики корупції.
• запобігання (усунення передумов вчинення корупційного діяння):
- впровадження методик антикорупційного контролю при прийнятті на державну службу та її проходженні;
- удосконалення адміністративної структури та механізмів управління в органах державної влади та місцевого самоврядування, забезпечення виваженої та поміркованої оптимізації чисельності їх апарату;
- удосконалення механізмів відомчого контролю;
- виявлення та розроблення механізмів уникнення функціональних конфліктів у діяльності органів виконавчої влади, насамперед стосовно поєднання контрольно-дозвільних та господарських функцій;
- чітке визначення компетенцій та відповідальності посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування;
- формування прозорих механізмів прийняття управлінських рішень;
- підвищення якості надання управлінських послуг та розроблення критеріїв її оцінки;
- розвинення напрямів та механізмів роздержавлення державних (в тому числі – управлінських) функцій;
- виховання професійної свідомості посадових осіб держави;
- визначення й дотримання достатнього соціального рівня державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування та правоохоронних структур, в тому числі – реформування системи оплати їх праці;
- аналіз практики реалізації управлінських процедур, у ході яких найбільш часто вчиняються корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією та розроблення рекомендацій щодо їх спрощення, уніфікації, контролю тощо;
- впровадження системи електронного документообігу та електронного цифрового підпису;
- моніторинг професійної поведінки державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування та правоохоронних структур (з метою раннього виявлення ознак, що свідчать про підвищення ймовірності вчинення нею корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією)
Для прикладу, до таких ознак належать: встановлення родинних стосунків з представниками бізнесових структур; виникнення алкогольної або наркотичної залежності; стійке захоплення азартними іграми; здійснення витрат, які явно не відповідають рівню оплати праці; тісні приватні контакти між працівником та клієнтами (регулярні запрошення до ресторану, на відпочинок тощо); нетипова поведінка, замкненість, різкі зміни у стосунках з колегами та керівництвом; особисте знайомство з представниками бізнесових структур, особами, які притягувалися до відповідальності за вчинення корупційних діянь та злочинів. Якщо стають відомі такі обставини, варто спробувати їх з’ясувати, - наприклад за допомогою співбесіди з працівником, його керівником, або відповідальним за запобігання корупції. За результатами такого з’ясування приймається рішення про подальші дії щодо даного державного службовця, усунення умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь державним службовцем, або іншого запобігання корупційним проявам. Під час здійснення контролю за роботою державного службовця, перевірок, підготовки атестаційних документів слід звертати увагу на обставини, які можуть свідчити про підвищену ймовірність вчинення ним корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних із корупцією. До таких обставин можна віднести: ухилення або нехтування інструкціями; накопичення “незначних” відхилень від норм; розбіжності між реальним виконанням справ та пізніше оформленою документацією; нетипові рішення без обґрунтувань; різниця в оцінці та прийнятті рішень по однотипних справах але відносно різних клієнтів; дрібні зловживання службовими повноваженнями; приховування документації або робочих процесів; розгляд справи з винесенням необґрунтованого рішення; систематичне необґрунтоване відстоювання інтересів певних клієнтів; незаконне намагання впливати на рішення, які не належать до власної компетенції і в яких йдеться про інтереси третіх осіб; замовчування невірних дій, особливо протизаконних; відсутність контролю на тих ділянках роботи, де він вкрай необхідний; відсутність реакції на події та випадки, що викликають підозру.
- розроблення та впровадження механізмів взаємодії з громадськістю з метою систематичного отримання від громадян, підприємств, установ та організацій інформації про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, вчинені посадовими особами конкретного органу державної влади, місцевого самоврядування;
- розроблення та впровадження диверсифікованої системи громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади з метою забезпечення прозорості діяльності цих органів та їх посадових осіб;
- створення єдиного державного банку даних щодо юридичних осіб (фінансові установи, суб'єкти підприємницької діяльності тощо), причетних до корупції, з метою запобігання їх участі у виконанні державних замовлень.
Специфічний вид практичного рівня наукового супроводу державної антикорупційної політики пов’язаний з участю наукових експертів і консультантів безпосередньо в процесах виявлення та припинення корупційних діянь й притягнення корупціонерів до відповідальності. В цьому контексті необхідними стають подальші наукові розробки щодо удосконалення оперативно-розшукової діяльності, технічних засобів викриття хабарництва, підробок документації тощо. Важливими напрямами є удосконалення правотворчості та дослідження психологічних особливостей корупційної злочинності.
В контексті профілактики та запобігання поширенню корупції особливого значення набуває науковий супровід формування негативного ставлення громадськості до корупції та корупціонерів, зокрема:
• напрацювання та впровадження методик здійснення серед населення антикорупційної пропаганди;
• здійснення відповідних інформаційно-пропагандистських заходів у засобах масової інформації;
• розробка навчальних програм щодо протидії корупції з боку громадськості;
• узагальнення та розповсюдження серед громадян, керівників підприємств, установ та організацій демократичної традиції вирішувати свої питання правовим шляхом (замість встановлення корупційних зв’язків з посадовими особами держави та суддями);
• визначення вичерпного переліку інформації, що може бути віднесена органами державної влади до категорії інформації з обмеженим доступом;
• оприлюднення матеріалів щодо:
- правил та процедур вирішення питань в органах державної влади та місцевого самоврядування прав громадян, підприємств, установ та організацій;
- практики встановлення доброчинних відносин між державними службовцями та громадянами, підприємствами установами та організаціями;
- публічного викриття державних службовців, які вчинили корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією;
- роз’яснення шкідливості встановлення корупційних відносин для суспільства, держави та окремих посадових осіб;
- розташування органів, що ведуть боротьбу з корупцією, часи їх роботи та контактні телефони посадових осіб цих органів.
В процесі формування політики у сфері протидії корупції, органам державної влади та місцевого самоврядування доцільно підтримувати постійну взаємодію з компетентними науковим установами та фаховими науковцями. А також активно залучати науковців до консультування, експертизи, моніторингу, аналізу та реального впровадження антикорупційних заходів.
До наступного розділу: Література
0 коментарів