Основний зміст дисертації

Формування теоретико-методологічних засад політичної аналітики в державному управлінні України

До попередньої частини:
Загальна характеристика роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, охарактеризовано їх апробацію.

У першому розділі – “Формування теоретико-методологічних засад політичної аналітики в цивілізаційному просторі: історіографія й аналіз наукових джерел” – на основі аналізу джерельної бази висвітлено теоретико-гносеологічні витоки та основні етапи науково-методологічної еволюції політичної аналітики в тривалому історичному масштабі та широкому геополітичному просторі; узагальнено теорію та практику сучасного досвіду впровадження політичної аналітики в державному управлінні деяких країн – лідерів світового розвитку.

При викладі матеріалу дослідження застосовано історико-порівняльний підхід, що дав змогу водночас прослідкувати еволюцію досліджуваного об’єкта, яким у нашому випадку є політична аналітика, та відповідно до заданих параметрів виявити особливості його розвитку в певні історичні епохи. Це, у свою чергу, створило надійне підґрунтя для подальшого дослідження сучасних наукових джерел, теоретико-методологічних засад політичної аналітики, виявлення малодосліджених аспектів цього явища та проблемних питань його сучасного стану.

У процесі формування методики дослідження історичних та теоретичних джерел щодо еволюції політичної аналітики як специфічної галузі наукового пізнання визначено чотири історичних періоди, за якими здійснювався її історіографічний огляд, а саме: давня історія; історія пізньої античності й раннього середньовіччя; історія епохи відродження й просвітництва; період від ХІХ ст. до нинішнього часу. У дослідженні важливе значення надається геополітичній компоненті, яка значною мірою детермінувала особливості тієї чи іншої політичної доктрини й методики її аналітичного обґрунтування.

При ознайомленні з творами давніх мислителів не лише загальнофілософського, а й практичного змісту доведено, що вони часто методологічно схожі на розробки сучасних політичних аналітиків у тій частині, де йдеться про висновки, поради й рекомендації щодо реалізації процесів державного управління. Подібні спостереження дали змогу зробити висновок про те, що з давніх часів значна частина політичних творів не просто містила в собі ознаки застосування аналітичних методів, а й мала практичне призначення саме для потреб державного управління.

Ще в період античності перші політичні аналітики зробили низку основоположних відкриттів у цій галузі та започаткували розробку аналітичних методологій для потреб політичного процесу, зокрема в працях Аристотеля і Платона було вказано на елементи тотожності долі держави з долею правлячого класу; в політичній аналітиці вперше запроваджено порівняльний аналіз та ідеальне моделювання; логічні прийоми (методи) власне аналітики та герменевтики; започатковано основи порівняльної політології; сформовано першу універсальну технологію політичного аналізу, яка дає змогу спостерігати динаміку державного будівництва та здійснювати прогнози щодо його результатів. Політичні дослідження Середньовіччя ґрунтуються на методах дедукції, індукції, абдукції, логічного синтезу, рефлексії, з якими середньовічні мислителі (Блаженний Августин, Фома Аквінський, Костянтин Багрянородний та ін.), певно, були добре ознайомлені з античної літератури.

У своїй політичній аналітиці мислителі доби Відродження (Н.Макіавеллі, Т.Мор, Б.Спіноза та ін.), подібно до своїх попередників, користувалися емпіричними методами дослідження. Поряд з низкою логічних підходів, за допомогою яких формулюється нормативно-ціннісна теорія, вони активно використовували абдуктивний метод – спостереження за реальними політичними відносинами. В епоху Просвітництва та Новий час важливим методологічним прийомом політичної аналітики стають принципи поділу влад та стримування і противаг; з’являються ознаки розвитку сучасної школи геополітичної аналітики; приділяється увага дослідженням делегованих і представницьких форм влади, удосконаленню теорії поділу влад тощо.

Проведений історіографічний аналіз дав можливість виявити характерні особливості аналітичної методології політичних мислителів різних історичних епох, однак не довів існування чітко виражених наукових шкіл політичної аналітики. Лише на межі ХІХ–ХХ ст. відбувається поєднання множини раніше накопичених ідей, концепцій, теорій у систему політичних знань. Цей процес був зумовлений демократичним суспільним розвитком, який потребував систематичного, науково обґрунтованого всебічного аналізу політичної діяльності. Політична аналітика як суспільне явище, галузь наукового знання і практичного застосування в політичному й державно-управлінському процесі в США і Західній Європі остаточно інституціоналізується в другій половині ХХ ст., виокремлюється як самостійна галузь професійної діяльності. Цей процес, насамперед, пов’язаний зі зростаючим попитом з боку держави й громадянського суспільства на якісний науково-аналітичний супровід функціонування державних структур і демократичної політичної системи в цілому. Саме цей період знаменується появою численних наукових праць (П.Браун, Е.Вайнінг, К.Вайс, Б.Гогвуд, Л.Пал та ін.), безпосередньо присвячених розробці теорії і практики політичної аналітики. Основними складовими процесу інституціоналізації та практичної імплементації політичної аналітики в системах державного управління провідних країн світу стали: розроблення теоретико-методологічних основ політичної аналітики; виникнення та професіоналізація аналітичної спільноти; впровадження політичної аналітики в практику діяльності державних структур; виникнення та розвиток політичної аналітики як навчальної (університетської) дисципліни.

У другому розділі – “Політична аналітика в Україні: історія, сучасний стан і особливості методології дослідження” – висвітлено історичний процес становлення вітчизняної політичної аналітики та особливості практичного впровадження політичної аналітики в державному управлінні сучасної України; детально описано методологію дисертаційного дослідження та обґрунтовано специфіку його евристичного змісту.

Особливу увагу в розділі приділено процесам формування теоретико-методологічних засад вітчизняної політичної аналітики, виділенню їх характерних особливостей у певні історичні періоди і особливо сучасному стану розвитку цієї галузі наукового пізнання.
Результати дослідження теоретичної еволюції політичної аналітики дають змогу цілком обґрунтовано стверджувати, що Україна не була винятком в європейському цивілізаційному просторі й вітчизняна політична думка розвивалася в загальному руслі світової наукової традиції.

Як показує історико-політологічний аналіз, вітчизняна політична аналітика не завжди слугувала інтересам державного управління. В основному цю взаємодію було зумовлено обставиною існування чи неіснування національної державності, єдністю чи подрібненістю української політичної нації. Водночас вітчизняна політична аналітика завжди зберігала органічний зв’язок з потребами розвитку суспільства.

Достатньо виражений еволюційний етап вітчизняної політичної аналітики пов’язано з процесами набуття Україною державної незалежності та формування нової української політичної нації в кінці ХХ на початку ХІХ ст. Саме тоді Українська держава починає гостро відчувати потребу в аналітичному забезпеченні власної внутрішньої та зовнішньої політики й процесів державного управління. При цьому, використовуючи кращі надбання зарубіжної теорії, практики й методології політичної аналітики, українська школа державного управління не задовольнялася лише ними й почала свій розвиток у власному, самобутньому, притаманному вітчизняній політичній думці руслі.

Найбільш розробленим напрямом у вітчизняній політичній аналітиці виявився аналіз державної політики (О.Кілієвич, В.Ребкало, В.Романов, В.Тертичка та ін.). Однак й інші її складові – політичний аналіз (О.Валевський, О.Дем’янчук, С.Телешун та ін.), політичне прогнозування (В.Горбатенко, В.Коваленко, С.Телешун), консультування та експертиза –також стали предметом досліджень та публікацій вітчизняних науковців.

Сьогодні в Україні поглиблюється взаємодія двох фундаментальних теоретико-прикладних наук – політології та державного управління, на стику яких народжується специфічний окремий науковий напрям – політична аналітика в державному управлінні.
Від початку державного будівництва в незалежній Україні і до нинішнього часу в процесі формування структур апарату державного управління почали створюватися підрозділи, покликані здійснювати його інформаційно-аналітичне та наукове забезпечення. Органічне поєднання теоретико-прикладної діяльності наявних в Україні державних аналітичних структур за умови належної її координації на сучасному етапі розвитку вітчизняної внутрішньої та зовнішньої політики достатньою мірою спроможне задовольнити потреби вищих органів державної влади України, однак це не усуває проблему комплексного аналітичного забезпечення функціонування вітчизняної системи державного управління та місцевого самоврядування.

Аналіз структури громадського сектора політичної системи України показав наявність чималої кількості недержавних громадських організацій (НГО) та аналітичних центрів (НАЦ), що здійснюють різного роду аналітичні дослідження в галузі державної політики як у м. Києві, так і в регіонах. Також характерно, що порівняно з іншими регіонами за чисельністю НГО-НАЦ найбільш політично активними центрами на заході України виявилося м. Львів, а на сході – м. Донецьк. Загалом аналіз підтвердив, що на даному етапі розвитку громадянського суспільства в Україні з’явилося досить багато незалежних організацій, які займаються політико-аналітичною діяльністю. Такі незалежні аналітичні центри вже мають можливість впливати на публічну політику та на процеси прийняття державних рішень. Досі існують чималі складнощі в роботі недержавних аналітичних центрів України: практична відсутність бюджетного фінансування аналітичних структур, слабка фінансова й матеріальна підтримка такої діяльності з боку влади; закритість та непрозорість процедури підготовки й ухвалення рішень політичним керівництвом держави; відсутність попиту органів державної влади на послуги незалежних аналітичних структур; випадковість, хаотичність кадрових переміщень у сфері аналітичного забезпечення діяльності всіх гілок влади; неготовність академічних структур діяти в режимі прикладних оперативних досліджень, з одного боку, низький рівень аналітичної підготовки державних службовців – з другого тощо.

Наукова проблема формування теоретико-методологічних засад політичної аналітики в державному управлінні України, її складові та основні напрями дисертаційного дослідження вимагають формування й застосування оригінальної дослідницької методології. Особливе місце в методології дослідження проблемного поля приділяється як загальнонауковим, так і спеціальним методам та методам практичної верифікації. Обґрунтування евристичного змісту (наукової новизни) дисертаційного дослідження здійснювалося із застосуванням методики “інноваційних фільтрів” суть якої полягає в послідовному визначенні та обґрунтуванні нових ідей, підходів, аспектів, елементів, якостей наукової проблеми та методик її розв’язання, а також у формулюванні й доведенні нових парадигм, концепцій, гіпотез тощо.

У третьому розділі – “Теоретичні засади сучасної політичної аналітики в державному управлінні” – відображено зміст і розбіжності основоположних понять – “політична аналітика” і “політичний аналіз”. Крім того, особливу увагу приділено уточненню інших провідних категорій політичної аналітики: політичне прогнозування, політична експертиза і консультування. В розділі також охарактеризовано специфічні складові політичного аналізу в державному управлінні, якими є політичний моніторинг, політичне оцінювання та аналіз політичного ризику в системі державного управління.

Показано, що політична аналітика в державному управлінні як вид прикладної політичної аналітики набуває власний об’єкт та характеризується специфікою, що дає змогу виділити її як окрему галузь професійної діяльності та наукового дослідження. Політична аналітика для потреб державного управління, основну процедуру якої ми власно і пропонуємо називати “політичний аналіз державної політики” або „політичний аналіз в державному управлінні”, задовольняє, насамперед, потреби суб’єктів державної влади, які несуть відповідальність за її збереження та примноження. Метою політичного аналізу в державному управлінні є виявлення способів, завдяки яким зберігається та примножується в межах права і соціальної парадигми державна влада. Тобто право і соціальна парадигма є найвагомішими критеріальними обмеженнями для політичного аналізу.

У розділі сформульовано й обґрунтовано концептуальні засади теорії політичного аналізу в державному управлінні. Серед них: “Закон пропорції владних відносин”, який стверджує, що в системі суспільних відносин державно-організованого соціуму питома вага владних відносин не змінюється; “Закон збереження влади”, який показує, що в державно-організованому соціумі при зміні питомої ваги державної влади відповідним чином змінюється питома вага інших видів публічної влади. Висновок, який випливає з дії обох законів суспільної влади, ми формулюємо у вигляді аксіоми – в сучасному державно-організованому суспільстві державна влада існує об’єктивно, тобто незалежно від свого носія. На базі сформульованих тверджень здійснюється визначення та доведення низки припущень (теорем).

У розділі показано, що об’єктом політичного прогнозування в державному управлінні є система відносин, що виникають у суспільстві в процесі здійснення державної влади та можуть на цю владу впливати. Предметом є поведінка конкретної людини чи групи осіб, які взаємодіють з іншими людьми чи групами осіб у процесі реалізації державної влади, а також результати й наслідки такої взаємодії.
Обґрунтовано доцільність розрізнення напрямів і процедур консультування з питань державної політики й суто політичного консультування. Перше стосується суспільно значущих державно-управлінських дій суб’єкта державної влади, друге – власне стану державної влади її суб’єкта.

Політична експертиза в державному управлінні є, на нашу думку, специфічною формою консультування. Її застосування передбачає, що управлінське рішення вже прийнято, але суб’єкт рішення має сумніви щодо політичних складових його реалізації. У перспективі політична експертиза має стати якщо не нормативною, то принаймні усвідомлено бажаною процедурою процесу прийняття управлінського рішення.

Предметом політичного моніторингу в державному управлінні є соціально-політична ситуація, спричинена діями (чи бездіяльністю) суб’єкта державної влади. Об’єктом політичного моніторингу можуть бути політичні партії, рухи та їхні лідери, громадські організації, соціальні групи, широкі верстви населення і засоби масової інформації. Політичне оцінювання суспільних перетворень в Україні та ефективності взаємодії суб’єктів державної політики – це з’ясування реалій державної політики та ролей її головних дійових осіб згідно з визначеними критеріями і процедурами.

Очевидно, що утворення та використання різних тлумачень поняття “ризик” в окремих сферах науки й практичної діяльності на етапі становлення сучасного розуміння суспільної безпеки є закономірним і виправданим. Проте з усвідомленням потреби в науково обґрунтованій політиці прогнозування і протистояння загрозам безпеці людини, суспільства та держави постає необхідність у розробці загального підходу до формування категоріально-понятійного та методичного апарату щодо аналізу політичного ризику в державному управлінні. Саме означення проблеми як “аналіз політичного ризику” підкреслює спробу застосування автором системного підходу з точки зору організації цього аналітичного процесу разом з логічним завершенням у вигляді створення державного механізму управління політичним ризиком.

Зміст дослідження, результати якого викладено в четвертому розділі – “Політична аналітика в державному управлінні як системне явище: процедури, методики, технології й результати”, полягає у: виокремленні й конкретизації практичних аспектів здійснення політичного аналізу й політичного прогнозування в системі державного управління; визначенні специфіки політико-аналітичного інформаційного продукту; технолого-методологічному розгляді процедур політичної експертизи й політичного консультування в державному управлінні та визначенні їх суб’єктів.

У розділі зазначається, що на сучасному етапі зміст політико-аналітичної діяльності розглядається принаймні у кількох напрямах. Однак загальний недолік наявних підходів до розуміння аналітичної діяльності полягає у відсутності системності й цілісності уявлень про специфіку її різноманітних форм. Крім того, відчувається явний дефіцит “технологізації”, бракує конкретних характеристик методів і процедур, що застосовуються в аналітичній практиці.

Аналітичне дослідження подано у вигляді логічно обґрунтованої послідовності дій (рис. 1). Методологія дослідження являє собою набір видів, методів аналізу, способів збирання та обробки інформації, адекватних меті. Завдання дослідження зводиться до доведення чи спростування гіпотези. Результатами аналітичного дослідження є опис реалій та порада. Порада має бути аргументована й обґрунтована шляхом експертизи та презентована під час консультування.

'Основний

Рис. 1. Логічна послідовність розгортання аналітичного дослідження

Прогностичне дослідження також є логічно обґрунтованою послідовністю дій. Результат прогностичного дослідження – це набір альтернативних прогнозів.

Підсумком аналітичного дослідження є його інформаційний продукт. Інформаційним продукт має свою цінність для кожного з етапів дослідження і на кожному з цих етапів може бути використаний споживачем. Існує певна специфіка підготовки інформаційного продукту політичної аналітики в державному управлінні, основною ознакою якої є досягання максимальної стислості та чіткості документа.

У розділі здійснено порівняльний аналіз класифікацій суб’єктів політичної аналітики в Канаді та США й сучасного стану інституціоналізації суб’єктів політичної аналітики в Україні. Аналіз показав, що в західній науковій літературі представлено кілька спроб здійснити класифікацію аналітичних спільнот, які можна назвати й класифікаціями суб’єктів політичної аналітики, однак розвиток політико-аналітичної спільноти в сучасній Україні має свою специфіку, яка зумовлена особливостями розвитку політичної системи та громадянського суспільства і вимагає більш диференційованого підходу до визначення й характеристики її суб’єктів.
Проблема вітчизняної системи аналітичного супроводу процесів державного управління донедавна полягала ще й у тому, що в ній практично не використовувалися ресурси публічної політики, вона вважалася малоефективною. Підвищення прозорості процедури прийняття політичного рішення уже саме по собі є певним механізмом зростання її ефективності з погляду впливу на осіб, які приймають рішення. Тому можна казати про збільшення перспективи і власно науково-експертної роботи, й інституцій, які б давали змогу полегшити сприйняття результатів цієї роботи, підвищити ефективність їх упровадження.

Матеріали п’ятого розділу – “Перспективи подальшого розвитку політичної аналітики в системі державного управління та місцевого самоврядування України” – являють собою доповнення й підсумок основних результатів дисертаційного дослідження. В розділі: розглядаються особливості впровадження нових для вітчизняної практики технологій інформаційного супроводу та залучення громадськості до процедур політичної аналітики в державному управлінні; визначаються перспективи подальшого розвитку, інституціоналізації та налагодження взаємодії аналітичних спільнот в Україні. Дається цілісна картина технології політичної аналітики в державному управлінні з урахуванням її практичної верифікації на конкретному прикладі застосування (яким у нашому випадку був політичний аналіз процесів євроатлантичної інтеграції України). Підсумком завершеного системного дослідження формування теоретико-методологічних засад політичної аналітики в державному управління також стало визначення пріоритетних напрямів та перспектив подальших наукових розвідок у цій галузі.

Результати дослідження показали, що в Україні доцільно запровадити й закріпити нормативно систему координації взаємодії інформаційно-аналітичних підрозділів та науково-аналітичних структур не лише в структурі виконавчої влади, але й у структурі органів державної влади та місцевого самоврядування України загалом, передбачивши також можливості й механізми активної участі в цій взаємодії недержавних аналітичних спільнот (рис. 2).

Особливо актуальним питання розвитку взаємодії з недержавними аналітичними структурами постає перед органами місцевого самоврядування України. Перспективами розвитку недержавної аналітичної спільноти в Україні є не стільки подальше збільшення їх кількості, скільки еволюційна селекція НАЦ, найбільш спроможних діяти самостійно (без постійної міжнародної підтримки) в умовах громадянського суспільства і ринкової економіки України. Це, у свою чергу, має спричинити процеси інтеграції вітчизняних НАЦ, створення кількох потужних аналітичних асоціацій.

'Основний

Рис. 2. Система взаємодії аналітичних спільнот у процесі вироблення та реалізації державної політики

Технологія політико-аналітичного супроводу процесів державного управління являє собою логічну послідовність дій, спрямованих на вироблення науково обґрунтованого державно-управлінського рішення. Послідовність процедур політичної аналітики в державному управлінні починається з постановки мети і завдань дослідження. Важливе значення для збирання й обробки інформації має застосування адекватних інформаційно-аналітичних технологій. Накопичення певного обсягу інформації дає можливість перейти до аналізу державної політики, який передбачає низку дослідницьких процедур: проблемний аналіз, оцінювання проблеми, політичний аналіз, галузевий аналіз політики (економічний, соціальний, правовий тощо), вироблення консолідованих порад-альтернатив, формування змісту політики, експертизу, розроблення стратегії реалізації політики тощо. Важливе місце в процесі аналізу державної політики посідають процедури публічної політики: моніторинг ЗМІ та громадської думки, громадські обговорення, консультації із зацікавленими сторонами тощо.

Сам процес упровадження державної політики також потребує аналітичного супроводження: поточного консультування, моніторингу громадської думки (з метою корекції політики) та оцінювання політичних наслідків. В ідеалі, аналітик має також оцінити ефективність взаємодії різних суб’єктів державної влади, задіяних у реалізації державної політики. Таке оцінювання здійснюється з метою наступної корекції в організації самої системи державного управління. Викладені в розділі матеріали дають змогу дійти висновку, що комплексний аналітичний супровід процесів публічного вироблення та реалізації державної політики сприяє не лише ефективній суспільно значущій діяльності суб’єктів державної влади, але й збереженню та примноженню державної влади шляхом зміцнення її громадської підтримки, а також удосконаленню системи державного управління. Практика впровадження результатів дисертаційного дослідження (на прикладі політичного аналізу процесів євроатлантичної інтеграції України) засвідчила, що висновки політичного аналізу державної політики у певних випадках можуть не збігатися з висновками загального та галузевого аналізу окремих аспектів державної політики.

Перспективи подальших наукових досліджень з політичної аналітики та практичного впровадження їх результатів у системі державного управління України вбачаються як у теоретичній, так і у прикладній сферах. Окремої уваги потребує організація процесу фахової професійної підготовки політичних аналітиків для потреб органів державної влади та місцевого самоврядування.

До наступної частини: Висновки

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии