Ідеологічні засади християнсько-консервативної течії в Галичині кінця XIX – початку XX ст.

До попереднього розділу: Християнський консерватизм. Культурно-освітні постулати (частина 2)

На український з’їзд прибуло 800 чоловік з цілого краю, а на кінець на вічу вже було 1400 осіб. Вперше, що було дуже важливим, зібрались разом українські педагоги з Галичини та Буковини. На Буковині становище українського вчительства було особливо тяжким, а воно несло на собі весь тягар національно-просвітньої роботи, тому підтримка з Галичина була дуже потрібна. З’їзд вчителів прийняв більше 30 резолюцій, висловлювалась солідарність із польськими крайовими зборами вчителів, зокрема було заявлено про спільність фінансових проблем і готовність до співпраці для їх вирішення. Першою серед ухвал українського з’їзду була вимога поділу Крайової шкільної ради на дві курії: українську та польську. Цю ж вимогу християнсько-консервативна течія підносила вже від початку 90-х рр. ХІХ ст. Наступні вимоги з’їзду: призначення інспекторів-українців для українських шкіл; скасування пункту вчительського статуту про перенесення в службових цілях вчителів з одної частини краю в іншу; повернення вчителів-українців із Західної Галичини в Східну; право вчителям на вільну громадську активність; складання вчительських присяг в рідній мові; заснування українського університету і нових українських середніх шкіл; заведення обов’язкової науки української мови в середніх школах та в адміністрації українських шкіл; обмеження науки польської мови у початкових українських школах; видрук підручників в українському дусі тощо. Збори обрали Екзекутивний комітетет з 12 осіб для повідомлення про свої рішення крайові та центральні власті й контролю за їх виконанням, до складу якого увійшли представники християнсько-консервативного табору отці І. Чапельський, О. Стефанович з Галичини та посла Є. Пігуляка з Буковини.

«Руслан», аналізуючи результати віча, звернув більшу увагу на ще один пункт резолюцій – створення Товариства допомоги вчителям «Самопоміч учительська», яке мало займатись вирішенням матеріальних проблем. Часопис також вказує на головні, з його точки зору, напрямки роботи народного вчительства: нацональна й економічна просвіта народу. Але всі прийняті на з’їзді рішення, наголошується, є лише метою, для здійснення якої необхідно клопіткою і тривалої праці . Отже, як бачимо, християнсько-консервативна течія по-діловому практично і реально підійшла до вирішення проблем галицько-українського вчительства.

Після віча лідери течії розвинули ще більш активнішу діяльність у педагогічній сфері. Було взято під свою опіку створення Товариства «Самопоміч учительська». Вже на жовтень 1904 р. було складено проект статуту Товариства і після погодження з РПТ його подано на затвердження до міністерства внутрішніх справ австрії. Згідно статуту назва змінювалась на “Взаїмна поміч” . При підтримці групи О. Барвінського справу із заснування було успішно доведено до кінця. І це була ще одна риса християнсько-консервативної течії, що на відміну від інших галицько-українських партій, вони доводили всі розпочаті справи до кінця, тому що від вже від початку проектування акції реально оцінювали свої можливості та навколишні обставини. І тому вони закликали українську громадскість не братись за нереальні справи.

Поряд з тим в «Руслані» продовжувалась пропаганда Руського педагогічного товариства та постійно надавались правові та інформаційні консультації, а з більш конкретних питань пропонувалось звертатись до часопису «Учитель», органу РПТ. У 1905 р. в «Ділі» з’явилась замітка про необхідність реформації РПТ на величезну масову організацію, або створення нової. Говорилось, що потрібно за три роки зробити 100 тисячну організацію. «Руслан» відкинув ці ідеї, посилаючись, що автор замітки не знає стану речей з РПТ і нереально оцінює можливості кількісного зросту РПТ. Часопис християнсько-консервативної течії застерігав, що РПТ не має втягуватись у політичні ігри, а виконувати суто національно-просвітні функції та об’єднувати учительство.

В цей же час «Руслан» публікує статтю, можливо авторства О.Барвінського, в якій висвітлюється бачення християнсько-консервативною течією місця учителя в суспільстві. Ця професія, говорить в ній, вимагає великої майстерності, відданості національній справі, бо саме вчитель найбільше може впливати на виховання в молоді патріотизму. «Руслан» наголошує, що патріотизм не означає ненависть до інших націй. Від вчителів багато в чому залежить вироблення характерів в молоді, а це, в свою чергу, визначатиме майбутнє обличчя нації.

Найчастіше шкільна тема звучала на сторінках «Руслана» перед початком навчального року. І невіддільною від цієї теми була тема прав української мови. Від початку громадської діяльності О.Барвінський, А.Вахнянин, К.Студинський та інші діячі християнсько-консервативної течії відстоювали рівноправність української мови в освіті, діловодстві та адміністрації, як це гарантувала австрійська конституція. Заслугою групи О. Барвінського є впровадження у 1892 р. фонетичного правопису замість етимологічного. На посольському рівні вони вимагали обов’язкового звертання до української сторони в адміністративних і судових справах українською мовою, і нею ж ведення переписки і протоколів.

В цій справі українські посли неодноразово звертались до цісарсько-королівського комісара в Галичині про небажання місцевих судових властей визнавати законних прав української мови.

Часопис «Руслан» започаткував на своїх шпальтах постійну рубрику – «Занедбування і нехтованє наших народних прав» – в якій викривались негаразди із ставленнями до української мови у галицьких колах і у Відні. Зазначувалось, що не виконуються регламентуючі мовні стосунки положення. Також наголошувалось, що самі українці, навіть посли та інтелігенція «топчуть свої права мовні».

Доволі часто в українському середовищі, не говорячи про урядовий рівень, питання мови не трактувалось поважно, не вносилось до питань «великої політики». Діячі християнсько-консервативної течії навпаки завжди наголошували на значенні мови в житті нації. Ставлення течії до рідної мови чудово подається в промові Олександра Барвінського в Державній раді від 6 лютого 1895 р. «Може кому видатися, – говориться в ній, – що я зійшов на поле язикове, філологічне, з котрим політика не має спільного, не має з ним ніякого діла, бо то справа науки. Однако, коли говоримо про збереженє і розвой рускої національности, про єї рівноправность, то не можна тут безвзглядно обминути справу рускої мови. При означеню національности, так поодиноких індивідумів, як і цілих народів, єсть, побіч гдеяких інших психічних моментов, на котрих чолі стоїть реліґія – найміродатнійшою критерією мова. … Мова єсть власне тим сполучником, що зєднує індивідуа в різко визначні народні індивідуальности, кладе основи до їх окремішного істнованя і дає зарод до самостійного, питомого житя. Матерна мова єсть отже і остане природним органом наших найглубших думок, нашого внутрішного житя, оно єсть сею животворною, творчою силою і тому матерна мова так тісно звязана з самосвідомістію народности».

Підносячи значення рідної мови, О.Барвінський та його однодумці не заперечували важливість вивчення в школі польської мови, як одної з крайових. В сеймі і Крайовій шкільній раді вони вимагали, щоб обі мови були однаково трактовані і були обов’язковими до вивчення в середніх школах. В цьому плані вони заходили в суперечку з українськими національними радикалами, які заперечували необхідність вивчення українцями польської мови, бо польські кола не бажали вивчати українську. Християнські консерватисти звертали увагу на те, що знання іноземних мов є ознакою висококультурності людини, а націонал-радикали такими заявами уподібнювались до польських шовиністів .

Поряд з тим, відстоювалась думка про необхідність вдосканалення української наукової мови. Особливо на це питання була звернена увага, коли загострилась справа українського університету, і тоді зайшла мова про брак української наукової термінології, без якої неможливий розвиток національної науки.

Новоерівці, з яких числа сформувалась християнсько-консервативна течія, стали ініціаторами реформування Наукового Товариства імені Шевченка у 1892 р. Деякий час воно навіть вважалось оплотом течії. Лише М.Грушевський ввів у НТШ радикальний елемент. Зміна статуту Товариства у 1898 р. зміцнила його науковий потенціал, але зменшила впливи консервативної інтелігенції в ньому. Із очоленням НТШ М. Грушевським діячі християнсько-консервативної течії й надалі активно працювали в Товаристві та інших національно-культурних установах. А.Вахнянин був одним із засновників музичних товариств «Боян», пізніше об’єднання українських співочих товариств, і, врешті, Музичного інституту ім. М.Лисенка. Багато для наукового зросту галицьких українців зробили К. Студинський, І. Верхратський, О. Маковей, Б. Барвінський.

Християнські консерватисти, як і в освітніх справах, протестували проти політизації НТШ, що відбувалось за головування в ньому М.Грушевського. Дійшло навіть до того, що О.Барвінського, одного із засновників НТШ, за спроби протиставитись руйнуючим, на його думку, для Товариства впливам в ньому націонал-радикалів, було на якийсь час виключено з дійсних членів НТШ.

Діячі християнсько-консервативної течії відстоювали ідею про необхідність зближення і постійної співпраці з науково-культурними колами слов’янських народів Австро-Угорщини . Нажаль, не всіма це розумілось, і бували випадки, коли О. Барвінський або К. Студинський були єдиними українськими представниками на національних торжествах в чехів, словенців або хорватів.

У 1900 р. О. Барвінський підніс в НТШ питання збереження національної історичної спадщини й заснування музею при Товаристві. Для цього він запропонував звернутись до церковних владик у Перемишлі та Станіславові з проханням взяти під свою опіку пам’ятки старовини в церквах і монастирях, а частину з них, найцінніші, надіслати в музей НТШ при збереженні та зазначенні власності на них церковних громад.

Співпраця християнсько-консервативної течії з греко-католицькою ієрархією у сфері освіти та культури мала постійний та зростаючий характер. Митрополити Сильвестр Сембратович, Андрей Шептицький, єпископи Константин Чехович, Григорій Хомишин фактично провадили спільну з течією політику у цій сфері і не тільки. Під їх опікою перебували українські національно-просвітні та науково-культурні установи.

Отже, як бачимо, ідейний підхід та діяльність християнсько-консервативної течії в освітній та науково-культурній сфері мала різноплановий та глибинний характер. Гасло – «Без національної освіти – немає розвинутої нації» – було покладене в основу їх суспільної діяльності в цілому. О. Барвінський, А. Вахнянин та інші діячі течії посильно приклались до заснування багатьох початкових і середніх навчальних закладів з українською викладовою мовою. В справі українського університету вони були більш помірковані, вказуючи на першочерговість відкриття нових українських кафедр та габілітацію молодих українських науковців. Чи не найбільше зі всіх партій християнські консерватисти приділяли увагу учительству, вчительським семінаріям. В цілому, освітянська політика партії О.Барвінського вирізнялась серед галицько-українського загалу систематичним і комплексним підходом. Важливим її компонентом була опора на християнські морально-етичні цінності і залучення Церкви до шкільних процесів. Не менш важливим було поєднання національних культурних традицій із сучасними науковими здобутками. Група О. Барвінського відстоювала принцип деполітизації науки та культури, за що попадала під критику інших українських політичних угрупувань.

До наступного розділу: Християнський консерватизм. Церковно-релігійні постулати


Примітки:

1. Віче руского учительства. // Руслан. – 1904. – 22 липня.
2. По вічу. // Руслан. – 1904. – 21 липня.
3. Самопоміч учительска. // Руслан. – 1905. – 12 квітня.
4. Чи потрібно творити якесь нове товариство шкільне? // Руслан. – 1905. – 9 липня.
5. Задачі руского учительства супроти молодіжи і народу. // Руслан. – 1905. – 30 серпня.
6. Інтерпеляція послів руских соймових до ц.к. комісаря правительственного, внесена на 18. засїданю сойму, дня 4 лютого 1898 р. // Руслан. - 1898. - 5 лютого; Інтерпеляція послів руских соймових до ц.к. комісаря правительственного, внесена на 24. засїданю, 12 лютого 1898 р. // Руслан. - 1898. - 13 лютого.
7. Занедбування і нехтованє наших народних прав. // Руслан. - 1897. - 3 серпня.
8. Левицкій І.Е. Алексадер Барвінскій в исторіи… – С. 39.
9. Левицкій І.Е. Алексадер Барвінскій в исторіи… – С. 38.
10. У відповідь протестантам. // Руслан. – 1898. – 9 липня.