Ідеологічні засади християнсько-консервативної течії в Галичині кінця XIX – початку XX ст.

До попереднього розділу: Християнський консерватизм. Соціально-економічні постулати (частина 3)

Значна частина діячів християнсько-консервативної течії, починаючи від О. Барвінського, А. Вахнянина, були вчителями. Відповідно, питання освіти займали одне з найголовніших місць у їх діяльності. І в цьому напрямку їх діяльність була найплідніша. Якщо переглянути звіти про посольські виступи О.Барвінського, можна помітити, що в близько половині з них підносилась тема освіти. Як вже зазначалось, під контролем християнсько-консервативної течії перебувало Руське Педагогічне Товариство (далі РПТ – авт.); О. Барвінський, а пізніше ще й К. Студинський були єдиними українськими представниками у Крайовій шкільній раді.

Ситуація з українськими школами була на той час плачевною. Більшість шкіл були або польськими, або мішаними, а мовою діловодства у них була польська мова. Цього ж вимагала Крайова шкільна рада (далі – КШР – авт.) і в українських школах. Відкриття української гімназії коштувало величезних зусиль та праці послів у комісіях, сеймі і парламенті, вимагало згоди сеймової більшості, що тривало по декілька років, в той час, як щороку відкривалось по кілька польських гімназій і лише за рішенням КШР. Відбувався тиск і на вчителів, і на батьків школярів. Особливо по селах змушувано людей віддавати дітей у польські школи. Відчувався великий брак середніх і професійних українських шкіл. На 1896 р. не було жодної жіночої професійної школи. Особливо актуальною на кінець XIX ст. ставала справа українського університету у Львові.

Тому позиція християнських консерватистів у справі освіти була особливо рішучою і конкретною. Неодноразово піднімалось питання проведення реформи законодавства у справі освіти, зокрема прав української мови у шкільній документації і адміністрації. Тільки вдавалось отримати згоду на відкриття однієї гімназії, як вже йшла робота по підготовці грунту для заснування наступної української середньої школи.

Діяльність партії у сфері освіти проходила у двох напрямках: на рівні органів влади (комісій, КШР, сейму, парламенту, міністерства) та в середині українського суспільства.

Отже, національна освіта стала важливою складовою програми «органічної праці» християнсько-консервативної течії. На відміну від інших українських партій, вони не відмовлялись від тактики «дрібних» здобутків і були значно послідовнішими у вирішенні справ. Також їх освітянська програма характеризувалась комплексним і систематичним підходом. У виступах на різних офіційних рівнях представники течії заявляли, що освіта, від початкової школи до університету, повинна носити національний характер, тобто рідна мова має бути мовою викладаня, що є важливим моментом з педагогічної точки зору. О.Барвінський наголошував, що народ, який має національну школу, має і національне майбутнє. У виступах в Державній раді він неодноразово підкреслював важливість для Австро-Угорщини надання українцям права і створення умов для навчання в рідній мові [1].

А.Вахнянин, продовжуючи цю тему, у виступі в галицькому сеймі наголосив на утопічності ідеї викладання в школі двома мовами, що є шкідливим з педагогічного боку і не вирішує національного питання в ГаличиніI [2].

На урядовому і посольському рівні посли християнсько-консервативного табору неодноразово ставили питання про необхідність збільшення навчальних закладів, які дають професійну освіту. Галицькі українці відчували брак професійного вишколу, тому ставилось питання про відкриття нових українських виділових шкіл, ремісничих і промислових навчальних закладів [3]. З іншої сторони українські посли дбали про матеріальне забезпечення шкіл. Так, зокрема, О.Барвінський вніс запит до крайових і центральних властей про створення нормальних гігієніних і побутових умов у шкільних приміщеннях і приділення більшої уваги до фізичного стану учнів [4].

Особлива увага приділялась вчительським семінаріям. О.Барвінський та ще деякі його однодумці були викладачами вчительських семінарій, а тому добре знали систему викладання в них. О. Барвінський написав декілька підручників для вчительських семінарій. У 1900 р. він взяв участь у крайовій анкеті про реформу учительських семінарій [5]. На початку 1902 р. він знову підносить цю справу, але вже на загальнодержавному рівні. Тоді ж він наголошує, що рівень знань, отримуваних у цих педагогічних закладах, бажає кращого, як й замалою є їх кількість. Український посол запропонував ввести до програми викладання в учительських семінаріях більш практичні предмети, наприклад, сільського господарювання. Також він звертає увагу, що гострою є обхідність відкриття жіночих вчительських семінарій, оскільки для молодих дівчат семінарія є часто єдиним місцем, де можна здобути професійну освіту. І, звичайно, О. Барвінський відстоював права української мови як викладової в педагогічних інституціях. У відповідь українські посли Державної ради отримали запевнення від міністра освіти Гартля, що будуть відкриті нові семінарії [6]. До речі, у 1905 р. О.Барвінський увійшов до Крайової шкільної Ради як єдиний представник від народних шкіл і вчительських семінарій [7].

Не меншу увагу приділяли християнські консерватисти іншим навчальним закладам, наприклад, початковим школам, гімназіям, університету. Знаменними були їх досягнення в справі відкриття українських гімназій. Ще в період «нової ери» і «нового курсу» в наслідок їх діяльності були відкриті українській гімназії в Перемишлі та Коломиї, пізніше в Тернополі, нарешті вони максимально приклались до заснування гімназії в Станіславові. За це навіть польські крайові владні чинники назвали О. Барвінського українським послом, що їм найдорожче обходився. Посли християнсько-консервативного табору вимагали щораз нових середніх навчальних закладів з українською викладовою мовою. А якраз у цьому напрямку відчувалась чи не найбільша дискримінація українців. На початку ХХ ст. було 32 польські гімназії, а українські – лише 4.

Відкриття кожної нової української гімназії проходило із все зростаючими зусиллями. Боротьба за заснування Станіславівської гімназії тривала від 1899 р. по 1905 р. і коштувала втрату мандату посла Галицького сейму для О.Барвінського. Саме в ході цієї боротьби далось відчути зростання антиукраїнських настроїв серед польських кіл, що означало загострення україно-польського протистояння, а, отже, і зміну тактичних позицій християнських консерватистів. Відчувається поступовий перехід від угодового до помірковано-опозиційного ставлення до польсько-українського порозуміння. У 1903 р. О.Барвінський виступив у Галицькому сеймі в справі Станіславівської гімназії із гострими звинуваченнями польської сторони у безпідставному стримуванні розвитку українців як нації. Він повністю відкинув всі закиди, що українці не мають ні потреби на нові гімназії, ні необхідних вчительських кадрів і підручних матеріалів, що в українських гімназіях не є достатній рівень викладання і в них поширений радикалізм та антипольські настрої [8]. Промова О.Барвінського викликала обурення серед польської більшості і схвалення в українських колах.

Християнські консерватисти не підтримали ідеї М. Грушевського про відмову від вимагання відкриття державних українських гімназій, а відкриття сітки приватних гімназій, аргументуючи це тим, що українцям тяжко буде профінансувати їх діяльність. Натомість, вони наголошували, що галицькі українці, як найбільші крайові платники податків, зобов’язані вимагати від крайових властей заснування нових українських державних середніх шкіл [9].

Наступне питання – боротьба за український університет у Львові. Християнсько-консервативна течія у цьому питанні була найбільш послідовна і поміркована. Не заперечувалась думка, що такий університет потрібен, але вказувалось на те, що заснування його не може відбутись швидко, а має пройти декілька етапів, першим з яких є заснування нових українських кафедр на всіх факультетах існуючого львівського університету.

КРНС та наступні християнсько-консервативні організації підтримували всі акції в справі українського університету. Але вони не поділяли максималістичної тактики деяких лідерів студенства: або все і одразу зараз, або нічого. Чи не тому радикально налаштована молодь поширила думку, яка пізніше потрапила до наукових досліджень, що група О.Барвінського з угодовських позицій відмовилась від національного університету. Така заява не мала під собою ніяких підстав. Якраз О. Барвінський, К. Студинський та інші лідери християнсько-консервативної течії максимально були задіяні в університетській справі.

До наступного розділу: Християнський консерватизм. Культурно-освітні постулати (частина 2)

Примітки:

1. Бесіда посла Ол.Барвіньского выголошена въ палаті пословъ при буджеті школьномъ на 279 засіданю дня 23 н.ст. цвітня сего року. – Б.м., б.р.; Промова посла Олександра Барвіньского виголошена в радї державнїй в загальній розправі буджетовій при буджетї мінїстерства просьвіти дня 17. Марця 1902. // Руслан. – 1902. 23 березня; Промова пос. Барвіньского. // Руслан. – 1902. – 1 листопада.
2. Річ пос. Вахнянина виголошена в Галицкім Соймі з нагоди справозданя про середні школи. // Руслан. – 1901. – 11 липня.
3. Промова пос. Барвіньского на 7-ім засїданю кр. Сойму дня 2. Марця 1899 при мотивованю єго внесеня на заснованє рускої школи видїлової женьскої у Львові. // Руслан. – 1899. – 4 березня; Промова пос. Барвіньского в краєвім соймі для 17. Жовтня 1903 при розправі над звітом шкільної комісиї про внесеня пос. Целєцкого в справі заснованя коштом краю учительскої семинариї з рільничим напрямком. // Руслан. – 1903. – 28 листопада; Промова пос. Барвіньского присправозданю шкільної комісиї з дїяльности ІІ департаменту Видїлу кр. На засїданю кр. Сойму д. 2. Цвітня 1900. // Руслан. – 1900. – 6 квітня; Учительскі семинариї в буджетовій комісиї. // Руслан. – 1902. – 2 лютого.
4. Справа фізичного розвитку рускої молодіжи. // Руслан. – 1902. – 31 грудня.
5. Левицкій І.Е. Алексадер БарвЖнскій в исторіи… – С. 32.
6. Учительські семинариї в буджетовій комісиї. // Руслан. – 1902. – 2 лютого.
7. Пропозиция членів краєвої ради шкільної. // Руслан. – 1905. – 17 травня.
8. Промова посла Олекс. Барвіньского в краєвім соймі дня 29. Жовтня 1903 в справі рускої ґімназиї в Станиславові. – Львів: Накладом ред. «Руслан», 1903.
9. Винар Л. М.Грушевський і НТШ. – С. 41; Вплив Русинів на шкільництво краю. // Руслан. – 1903. – 30 серпня.