Перетворення дієвої інформації при реалізації маніпуляцій та умови, які сприяють успіху манипулятивного впливу

Формування громадсько-політичної поведінки великих груп населення

До попереднього розділу: Маніпуляція й маніпулятивні технології

Маніпулювання свідомістю можливо лише шляхом повсюдного контролю й спрямованого перетворення інформації, яка визначає мотивації, установки, уяви, правила й зразки людської діяльності. При цьому пусковим механізмом маніпуляції є певний ступінь нервової й емоційної напруги маси людей. Тому маніпулювання суспільною свідомістю особливо ефективно під час політичних криз, дезінтеграції суспільства, дезорієнтації суб’єктів, коли спотворюється (навмисно або випадково) реальна картина того, що відбувається й відсутні пояснювальні програми й упевненість у майбутньому. Маніпулятивне перетворення інформації може здійснюватися декількома способами:

- перекручування інформації від зміщення понять по семантичному полю до відвертої неправди. Це перетворить реальність у такий спосіб, щоб у людини спрямовано формувався образ того, що треба побачити (а не того, що є насправді);
- утаювання інформації (приховання, умовчування, вибіркова подача матеріалу);
- маніпулювання способом подачі матеріалу, коли повідомлення повинне бути сприйняте необхідним відправникові способом, що повинне наводити одержувача на строго певні висновки;
- маніпулювання з часом подачі інформації, коли порядок подачі відомостей, час їхнього озвучування й обговорення безпосередньо впливають на оцінку й засвоєння цих відомостей;
- організація перевантаження інформацією, спеціально відібраною за потрібним маніпуляторові параметром, що має на меті свідому відмову адресата від надаваної йому більше повної інформації, коли в нього формується переконання про непотрібність або крайню небезпеку цих додаткових відомостей.

Багато прийомів перетворення інформації комбінуються із впливами, пов’язаними з організацією інформаційного тиску, що являє собою спосіб внесення у свідомість певних думок шляхом організації постійного інформаційного підживлення потрібними маніпулятору відомостями. Інформаційний тиск пов’язано з активним застосуванням низки спеціальний прийомів:

- «універсальних» висловлювань, істинність яких у принципі підтвердити неможливо, але які «усім зрозумілі» (накшталт «світле майбутнє», «спільний добробут», «зовнішня загроза» тощо);
- генералізації, розширення узагальнень за допомогою слів: «завжди», «вічно», «постійно» тощо;
- неявної вказівки на ніби загальноприйняті поняття;
- маскування під неявні допущення;
- невизначених тверджень типу “є думка...”;
- перебільшення імен, дій, ситуацій;
- комунікативного саботажу;
- двозначностей;
- прийому заміщення суб’єкта дії;
- підміни нейтральних понять емоційно-оцінними;
- помилкових аналогій;
- тематичного пересмикування.

Використання зазначених прийомів дозволяє істотно трансформувати думки одержувачів відомостей, змінити в потрібному напрямі їхню ціннісну орієнтацію, створити ілюзію їхнього взаєморозуміння з відправником інформації для формування пасивної безвідповідальності мас.

Маніпулювання завжди супроводжується інформаційним обманом, у що проявляється, залежно від цілей відправника відомостей у тій чи іншій мірі. Інформаційний обман може проявлятися в декількох формах:

- неправда завжди повинна бути правдоподібною й певним чином дозованою;
- відбувається вилучення й маскування інформації, яка суперечить офіційному курсу;
- автор неправди повинен ураховувати очікування конкретної аудиторії, що дозволяє йому створювати специфічні ілюзії саме для даної аудиторії;
- неправда може прикриватися звертаннями до основних понять, наприклад, «священним принципам націй» тощо;
- маніпулювання може здійснюватися на тлі використання логіки взаємної відповідальності;
- сумнівна новина «спаковується» у ряді правдивих повідомлень;
- використовується одна з базових потреб людини – у «відчутті причетності» – коли до поданої інформації «приєднуються» певні твердження накшталт «я знаю й вирішу всі ваші проблеми»;
- нав’язуються певні емоційно забарвлені «шаблони переживань»;
- використовуються короткі словесні формули, гасла, що мають навіювальній вплив на людину;
- уживаються публічні обвинувачення;
- використовуються невизначеності висловлюваної тези, коли думка свідомо формулюється нечітко, що дозволяє її різну інтерпретацію;
- застосовуються «порочне коло» у доказі тези, який виражається, коли думка доводиться з її ж допомогою, але сформульованої іншими словами;
- використовуються софізми, коли, наприклад, тимчасовий зв’язок між явищами трактується як причинно-наслідковий;
- міркуванням загального характеру протиставляються нечисленні факти-заперечення, які можуть бути нетиповими прикладами або навіть виключеннями;
- із цілого переліку аргументів, висунутих у захист якого-небудь положення, вибирають один найбільш уразливий і критикуючи його в різкій формі, роблять вигляд, що інші доводи навіть не заслуговують на увагу;
- якесь твердження робиться як саме собою зрозуміле, а для його доказу використовуються аналогії з подіями або явищами.

Ще в середині минулого сторіччя психологи почали усвідомлювати проблему, пов’язану з тим, що людську поведінку неможливо пояснити поза зв’язками людей з навколишнім середовищем, яке виступає в цьому випадку як рівноправний об’єкт взаємодії людини й середовища. Був уведений новий об’єкт дослідження – «місце поведінки», під яким мався на увазі стійкий взаємозв’язок поведінки людини і її певного фізичного оточення. Всі «місця поведінки» характеризуються повторюваними циклами дій, які підтримуються певним чином організованим фізичним середовищем. Функціонування таких місць поведінки полягає в постійному відтворенні деякого зразка поведінки, властивого саме цьому місцю. Причому поведінка й місце поведінки є взаємозалежними й утворюють стійку цілісність. З позицій означеного підходу безпосереднє просторове оточення людини виступає як похідна й істотний компонент комунікативних соціальних процесів.

В умовах сучасного життя, коли увесь час необхідно пристосовуватися до лавини змін і альтернатив, особливо при використанні маніпуляторами спеціальних технологій впливу, великого значення набуває вміння швидко приймати правильні рішення. Необхідно відзначити, що важливим завданням ухвалення рішення є аналіз безлічі доступних альтернатив, які піддаються послідовним змінам: деякі з них елімінуються, інші, навпроти, включаються в список альтернатив, роблячи його мінливим, рухливим. Надзвичайно важливі й цікаві такі умови прийняття рішень, у яких число доступних альтернатив піддається зменшенню, що привозить до істотного обмеження свободи вибору. Різні зовнішні фактори, зокрема оточення, при формуванні поведінки в масі людей можуть виключити, елімінувати деякі можливості дій. У ситуаціях обмеження свободи вибору поведінки людей у процесі прийняття рішень формується на основі окремих елементів інформації, які звичайно заслуговують довіри. При маніпулюванні людиною найчастіше застосовуються прийоми, які навіть не мають на увазі її потреби у виробленні самостійних рішень. У кожному випадку людині це рішення готують, піклуючись тільки про те, щоб воне не зрозуміла, що це не її рішення. Сучасними дослідниками був виділений комплекс умов для створення впливів, де формуються елементи інформації, які заслуговують довіри, умовно названі: взаємний обмін, зобов’язання й послідовність, соціальний доказ, прихильність, авторитет, дефіцит. Зупинимося на кожній з перерахованих умов більш докладно.

Взаємний обмін є однією з основних, найпоширеніших форм людської культури, відповідно до якої людина намагається певним чином «віддячити» за те, що йому надала інша людина. Використовуючи це правило, один індивід, даючи щось іншому, може розраховувати на певну реакцію. Упевненість у реалізації такої моделі поведінки уможливлює розвиток різних видів взаємодій і обмінів, які, як правило, є доброчинними для суспільства в цілому. Однак правило взаємного обміну часто змушує людей підкорятися маніпуляційним вимогам інших.

Суть одного із часто використовуваних технологій маніпулювання полягає в тім, щоб що-небудь дати людині перед тим, як попросити її про відповідну послугу. Ефективність цієї технології визначається завдяки таким її властивостям як: універсальність правила взаємного обміну; дієвість (навіть у тих випадках, коли людині надається послуга, про яку вона навіть не просила); реалізованості (навіть у випадках нерівноцінного обміну, коли людині потрібно позбавитися почуття морального зобов’язання). Відомі модифікації правила взаємного обміну, коли маніпулятор споконвічно йде на певну поступку, що підштовхує його опонента до відповідної поступки. Почавши з надзвичайно завищених, неприйнятних вимог, маніпулятор може з надзвичайною вигодою для себе відступити до більш реальної вимоги, яка виглядає як поступка. Застосування подібної технології підвищує також ймовірність того, що людина буде виконувати подібні вимоги в майбутньому.

Послідовність дій. Установлено, що більшість людей прагнуть бути послідовними у своїх словах, думках і справах. Це пов’язане з тим, що послідовність високо цінується суспільством, сприяє успішному рішенню завдань, які постають перед людиною в повсякденному житті, й створює можливості для формування ціннісних стереотипів у складних умовах сучасного життя. Перевага в послідовності дій складається ще й у тім, що людина в стандартних ситуаціях може не обробляти всю вступну з даного питанню інформацію, а тільки згадати свої відповідні рішення й належним чином відреагувати. Один раз, зайнявши певну позицію, люди в більшості випадків, схильні погодитися з вимогами, які відповідають цій позиції. Тому для реалізації цілеспрямованого впливу (з використанням технології послідовності дій) суб’єкти маніпуляції намагаються спонукати людей споконвічно зайняти певну позицію по конкретному питанню, яка відповідає тому поведінковому сценарію, що потім буде ними реалізовуватися. Найбільш ефективними вважаються внутрішньо мотивовані публічні зобов’язання. Прийняті в такий спосіб навіть помилкові зобов’язання мають тенденцію до «самозбереження», коли люди самі часто придумують нові причини й виправдання, щоб переконати самих себе в корисності виконання вже прийнятих зобов’язань.

Принцип соціального доказу. В основі дії даного принципу лежить фундаментальна властивість психіки – схильність до наслідування. Часто люди для вироблення рішення про дію в даній ситуації орієнтуються на аналогічну поведінку інших людей в аналогічній ситуації. Тому принцип соціального доказу може бути успішно застосований маніпуляторами на основі того, що багато з людей уже погодилися із цією вимогою. Однією з умов високої ефективності дії принципу соціального доказу є непевність людей, які перебувають у невизначеній ситуації, у правильності своїх учинків. У цих умовах індивіди більшою мірою схильні звертати увагу на дії інших людей і вважати ці їхні дії правильними. Крім того, людина більшою мірою схильна наслідувати приклад за тими або іншими ознаками схожих на неї людей. Виконання названих умов робить принцип соціального доказу одним з наймогутніших знарядь маніпулювання.

Принцип прихильності. Найчастіше люди воліють погоджуватися з тими індивідами, які їм знайомі й симпатичні. Тому, виправдуючи думку про те, що «людину зустрічають по одежинці», маніпулятори намагаються виглядати як можна більше привабливими. Ефективним засобом формування симпатії є фізична привабливість. Така привабливість сприяє завищенню інших людських якостей, наприклад, розуму, талановитості, доброти. Твердження привабливих людей, як правило, справляють враження більш переконливих. Тому їм легше змінити думки інших людей і одержати бажаний результат.

Додатковим фактором, що впливає на ставлення до людини й сприятливого прояву поступливості, є її подібність зі співрозмовником. Така подібність приводить до часто неусвідомлених учинків, пов’язаним з доброзичливою позицією до вимог маніпулятора. Прихильність викликають також люди, які висловлюють компліменти й похвали своєму співрозмовникові, що, в остаточному підсумку, приводить до поступливості. Полегшенню маніпуляцій також сприяють асоціації з подіями, які мають позитивне забарвлення, й дистанційовані від неприємних подій. Комплексне використання зазначених прийомів принципу прихильності приводить до ефективного впливу на людей, нав’язуванню ним потрібної маніпулятору точки зору.

До наступного розділу: Макіавеллізм і масові інформаційні маніпуляції

Примітки:

1. Фрейре П. Образование в современном мире // Перспективы. – 1992. – № 2. – С. 35.

2. Шампань Л. Делать мнение. Новая политическая игра. – М., 1997. – С. 94.

3. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы, защита. – М.: Речь, 2003. –304 с.

4. Каландаров К. Х. Управление общественным сознанием. Роль коммуникативных процессов. - М.: Гуманитарный центр "Монолит". - 1998. - 80 с.

5. Пугачев В.П. Управление свободой. – М., 2005. – 272 с.; Информационная и психологическая безопасность в СМИ. В 2 т. Т. 1. Телевизионные и рекламные коммуникации. - М.: Аспект Пресс, 2002, 335с.; Марлоу Ю. Пиар в электронных СМИ. Пер. с англ.: - М.: Мир, 2002, 236с.; Харрис Р. Психология массовых коммуникаций (Секреты воздействия). - С-Пб: Изд-во “Прайм-ЕВРОЗНАК”, 2001, - 448 с.; Экман П. Психология лжи. Киев: Логос, 1999.- 224 с.

6. Barker R. On the nature of the environment // J. Soc. Iss., 1963. - № 19. - Р. 17-38.

7. Schoggen P., Roger G., Barker and behavior settings: A commentary // J. Personal. and Soc. Psychol., 1979. - V. 37. - P. 2158-2160.

8. Чалдини Р. Психология влияния. – СПб.: Питер, 2007. – 288 с.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии