Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії

До попереднього розділу: Прогноз розвитку корупційної ситуації в Україні

Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці та конституційному ладу України. Надзвичайно високий рівень корупції в Україні визнано не тільки вітчизняними та зарубіжними аналітиками, експертами, громадськими та міжнародними організаціями, а й навіть представниками вищих органів виконавчої та законодавчої влади. Це явище негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну та правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані дії все більше витісняють правові та, що найбільш небезпечно, з аномалії перетворюються фактично на норму поведінки. Темпи, з якими корупція поширюється сьогодні в країні, переконливо свідчить про неспроможність зупинити цей процес.

Одним з головних факторів постійної невдачі влади у боротьбі з корупцією є недосконалий механізм її протидії. По суті, даний механізм залишився тільки у великих «планах» та «проектах», що є зовсім віддаленими від реальності.

Це можна побачити на прикладі. Майже одночасно в Україні та Росії розгорнулися антикорупційні кампанії, схожі за зовнішніми ознаками, але підхід до проблеми принципово відрізняється. Так, зокрема Комісія з адміністративної реформи уряду Росії затвердила «Зразкову програму протидії корупції» в органах виконавчої влади. В рамках цієї програми пропонується створити при органах виконавчої влади комісії, які будуть стежити за дотриманням вимог до службового поводження урядовців. Також передбачено створення «переліку посад», що найбільш втягнуті у корупцію. Перш за все, в цей перелік потрапляють сфери держзакупівель, держпослуг, держресурсів та інші. Згідно Програми урядовцям буде запропоновано перейти на термінові контракти, але з «компенсаційним пакетом», що представляє собою часткову компенсацію з бюджету коштів, які чиновник втратить, відмовляючись від хабара. У кабінетах пропонується встановити відеокамери, а контракт з чиновниками буде передбачати прослуховування телефону без санкції суду. Крім цього, від чиновника будуть вимагати повного розкриття інформації стосовно контактів по службових питаннях.

Перш за все, з теоретичної точки зору заходи досить звичайні та повною мірою прогнозовані. Навряд чи можна назвати такі кроки «новаторськими». Практично будь-який заклик до боротьби з корупцією по всьому світу передбачає «прозорість» рішень, що приймає чиновник. Досить логічно, що жагу до «легких» грошей можна попередити лише страхом з одного боку та стабільним отриманням благ, нехай й не такого розміру, з іншого. З практичної точки зору «компенсаційний пакет» повинен бути досить солідний, адже останнім часом спостерігається тотальне підвищення цін та фатальне збідніння середнього класу, що штовхає людей все на більш зухвалі дії та порушення, тому отримання незначної компенсації – це завідомо тупиковий шлях.

Тепер розглянемо вітчизняну модель. Всі наші спроби побороти корупцію зводяться до інтерпретації думки про те, що перемога над корупцією можлива лише після приходу до влади нової еліти. По суті, крім лозунгів не запропоновано жодного реального кроку, жодної програми, яка б була наближена до реальності. Єдині інновації – це скасування депутатської недоторканості та створення антикорупційного бюро. З іншого боку, після скасування депутатської недоторканості суди будуть завалені корупційними справами різного рівня, а судді за декілька засідань будуть мати можливість отримати ті самі «корупційні» гроші.

Таким чином, політична еліта України не може, або не бажає визнати, що нечесний урядовець є природним елементом «української демократії», а корупція на сьогодні не має ніякого політичного забарвлення, і боротися з таким явищем можна лише системним підходом з впровадженням конкретних методів.

Статистичні показники проблеми поширення корупції в Україні.

Данні вітчизняних дослідників.

Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, згідно з результатами соціологічних опитувань, населення оцінює рівень корупції в державі як масштабне явище. Більшість опитаних дотримується такої точки зору: «хабарі беруть, використовуючи службове становище, майже всі» – так вважають 12% опитаних; «багато хто» – 49%; «дехто» – 29%. Тільки 2% респондентів вважають, що «майже ніхто в країні не бере хабарів». В цілому навіть для реалізації своїх законних прав громадяни України повинні вдаватися до корупційних дій, давати хабара. За даними соціологічного опитування Центру Разумкова, 60,5% респондентів знають про випадки, коли давали хабара для ухвалення законного рішення. 47,5% опитаних знають про випадки хабарництва для ухвалення незаконного рішення. За даними іншого дослідження, проведеного громадською організацією «Партнерство за прозоре суспільство», 65% опитаних вважають, що «корупція дуже поширена в Україні», 27% – «дещо поширена». Кожен третій (31%) громадянин протягом останнього року давав хабара. Про масштаби корупції свідчить і те, що за різними оцінками, до 6,5% від своїх середньорічних доходів підприємці в Україні витрачають на хабарі посадовим особам. Експерти Світового банку оцінюють річну суму хабарів в Україні на рівні двомісячного торгового обороту країни.

Дані іноземних спостерігачів.

Згідно офіційного Прес-релізу про стан корупції в Україні, що був проголошений 22 травня 2007 року послом США в Україні В.Тейлором, понад 50% громадян України вважають, що корупція – це прийнятний шлях вирішення питань. Для прикладу наведемо кілька основних результатів дослідження: 67% громадян України, які за останній рік мали справу з державними посадовцями, повідомляють, що були прямо задіяні у тих чи інших випадках корупції; 26% повідомили, що протягом останнього року давали хабарі; ∙ на запитання, де саме вони давали хабарі, респонденти визначили як найбільш корумповані установи вищі навчальні заходи, медичні заклади, правоохоронні структури, органи регулювання та перевірок підприємницької діяльності; на думку переважної більшості громадян (77%), з 2004 р. рівень корупції в Україні залишився сталим або збільшився. Понад дві третини гадають, що влада на всіх рівнях робить недостатньо зусиль для боротьби з корупцією; ∙ більше половини громадян (52%) вважають, що у більшості випадків корупція – це виправданий шлях вирішення питань. Ця точка зору більш розповсюджена серед молодших вікових груп, аніж серед громадян старшого віку. Серед позитивних результатів у 2007 році, порівняно з 1998 роком, на 25% менше українців вважають, що для досягнення тих чи інших цілей необхідно застосовувати корупційні дії; ∙ найчастіше від корумпованих посадовців потерпають молоді, заможні та освічені громадяни; хоча вони є потерпілими, але часто-густо самі з готовністю ініціюють процес дачі хабара. Третина громадян сьогодні висловлює готовність захистити свої права у спілкуванні з корумпованими посадовцями. За даними опитування, рівень хабарництва в Україні є майже таким, як у сусідніх державах (26%), але порівняно до сусідів, громадяни України набагато менше вірять у те, що влада має політичну волю до ефективних дій проти корупції; ∙ на думку громадян, за останні 10 років обсяги корупції у державних органах стабільно та суттєво зростали. При цьому, фактичні обсяги хабарництва збільшилися: у 1997 р. 19% опитаних повідомляли про те, що їм довелося сплачувати хабарі; у 2007 р. цей показник складає 26%. За останнє десятиріччя відчутно зросло хабарництво у таких сферах, як медицина, правоохоронна діяльність, житлові послуги, митниця, судова система, прокуратура та система освіти. За той же період, сплата хабарів зменшилася у таких галузях, як податкова служба, ДАІ та служба соціального забезпечення.

Аналіз зазначених вітчизняними та іноземними дослідниками фактів дає підстави зробити наступні висновки:

• корупція в Україні сприймається майже нормою, значна частина населення бачить у корупційній системі певні переваги, а саме – система корупції і хабарництва дають можливість оперативного подолання адміністративних бар’єрів, безкарного обходження неефективних норм, захисту від свавілля органів державного контролю і нагляду;
• вплив корупції на українське суспільство і державу має комплексний характер;
• існування корупції призводить до того, що у суспільстві функціонують фактично дві соціальні підсистеми – офіційна та неофіційна: перша дотримується правових і моральних норм, друга – використовує протиправні методи. Суб’єкти корупції функціонують у неофіційному середовищі, де панує своя система цінностей, свої цілі і методи їх досягнення;
• корупція впливає на всі сфери економіки України. Її провокує масова «тінізація» економічного сектору України, що, в свою чергу, є економічним підґрунтям корумпованих зв’язків;
• корупція в Україні впливає на формування органів державної влади, на вироблення і реалізацію державної політики;
• корупція та боротьба з нею широко використовується у практиці політичної діяльності в Україні. Зрозуміло, що особливо актуальними дані теми стають під час проведення виборів, як президентських, так і парламентських;
• корупція негативно впливає на міжнародний імідж України, перешкоджає, а іноді блокує надходження іноземних інвестицій.

Для пояснення вищезазначених факторів можна, звісно, послатися на об’єктивні труднощі: помилки у державному будівництві, управлінські проблеми, незавершеність формування нової політичної системи, нерозвинуті інститути громадянського суспільства, спадщину командно-адміністративної економіки і тоталітарного суспільного ладу. Однак, якими б національними особливостями не визначалась природа корупції як суспільного явища, принципи протидії їй в основному однакові в усіх країнах. Вони передбачають:

• підконтрольність державних чиновників, державних інститутів громадськості і парламенту;
• відкритість і прозорість прийняття рішень на усіх рівнях державної влади і місцевого самоврядування;
• свободу слова, свободу засобів масової інформації та їхньої реальної незалежності;
• можливість громадського контролю за прийняттям найважливіших економічних і політичних рішень;
• незалежність судової влади;
• збалансованість гілок влади.

Якщо екстраполювати цей перелік на українську дійсність, то можна зробити висновок, що жоден із названих принципів не функціонує повноцінно, а стан зі свободою ЗМІ, незалежністю судової влади, підконтрольністю чиновників продовжує погіршуватись.

Таким чином, сьогодні в Україні для результативних дій по боротьбі з корупцією не має достатнього бажання як зі сторони громадськості, так особливо зі сторони держави.

До наступного розділу: Розвиток корупції. Сценарій 2 (оптимістичний)

Примітки:

1. В.Курмазенко. Проблема корупції в Україні