Розвиток корупції. Сценарій 3 (радикальний)

Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії

До попереднього розділу: Розвиток корупції. Сценарій 2 (оптимістичний)

Невідкладна реалізація наступних складових комплексу антикорупційних заходів:

У нормативно-правовій сфері

• негайний та всеохоплюючий аудит вітчизняного законодавства та підзаконних актів на предмет, по-перше, наявності у різних правових актах норм, що суперечать одна одній або не відповідають Конституції, по-друге, виявлення «білих плям» неврегульованих на законодавчому рівні. Адже саме такі законодавчі протиріччя та порожнечі – це один з головних чинників, які сприяють стрімкому зростанню рівня корупції;
• запобігання корупції, зокрема, шляхом постійного аналізу, спрямованого на виявлення «вузьких місць» у законах, процедурах, конкретних ситуаціях та відповідне коригування та реагування на виявлені проблеми;
• прийняття Закону України «Про лобістську діяльність», який має детінізувати та поставити під контроль громадськості всю діяльність, пов’язану з таким явищем як лобізм (від англ. Lobby - кулуари – практика відстоювання інтересів у парламенті неурядовими об’єднаннями та корпоративними групами). Ні для кого не секрет, що лобіювання тих чи інших інтересів в ході законодавчого процесу є загальносвітовою практикою і Україна тут не є виключенням. Різниця полягає в тому, що у цивілізованих країнах ці процеси унормовані у відповідних законах та є прозорими для суспільства. Наприклад, у США такий закон був прийнятий ще у 1946 році, а у Німеччині ця сфера регламентується Кодексом поведінки члена Бундестагу та Положенням про реєстрацію союзів та їх представників при Бундестазі;
• боротьба з корупцією обов’язково потребує наявності чіткої, «відкритої» та вичерпної процедури, яка б регламентувала та унормувала усі аспекти діяльності чиновника і визначала б його відповідальність за ті чи інші порушення. Тоді у клерка не залишиться зайвого простору для «фантазії» щодо можливостей невмотивованої відмови, вимагання додаткового винагородження, затягування справ тощо. А для громадянина набагато простіше буде контролювати дії чиновників, оцінюючи їх з точки зору відповідності процедурним стандартам;
• прийняття кодексу поведінки політиків, який на відміну від виключно загальних закликів до високопосадовців дотримуватись моральних цінностей, має містити конкретні формалізовані норми та передбачати санкції за їх порушення. Спектр питань може бути максимально широким: від, наприклад, заборони використовування службового транспорту або зв’язку у особистих цілях до неприйнятності образливих висловів та поведінки під час телевізійних ефірів. До речі, останнє питання є досить актуальним. Адже якщо усі так підтримують обмеження або повну заборону демонстрації насилля та безкультур’я на телебаченні, як вони це розповідають виборцям, то необхідно буде заборонити, наприклад, пряму трансляцію засідань Верховної Ради України до тих пір, поки деякі парламентарі та присутні в залі не навчаться стримувати власні емоції.

У сфері судочинства

• повна переатестація та переобрання всіх суддів;
• впровадження гарантованого Конституцією України суду присяжних;
• обов’язковий повний аудіозапис (або відеозапис) судового засідання;
• щорічна публікація відомостей про доходи, цінні папери, рухоме та нерухоме майно, вклади в банках самого судді та його родичів;
• розподіл судових справ між суддями одного суду у випадковому порядку, наприклад, за абеткою (що значно звузить можливості голови суду вирішувати, кому віддавати «корисні» справи та отримувати за це відповідні «відкати»).
У партійно-політичній сфері
• відмова від нинішньої виборчої моделі та повернення до мажоритарної системи в Україні. Це принципове питання, адже пропорційна система з закритими списками – це модель, яка провокує розквіт внутрішньопартійної корупції, свідками чого є всі громадяни – продаж прохідних місць у партійних списках, корумповані призначення на державні посади через так звані партійні квоти, парламентське дезертирство, відсутність механізмів впливу виборців на партії у міжвиборчий період, нарешті, фальшування самого процесу виборів тощо. Виникає питання: чи здатні партії, які наскрізь корумповані всередині себе, боротися з корупцією в державі?
• заборона фінансування політичних партій юридичними особами, залишивши можливість фінансування партій лише фізичними особами. Необхідно передбачити законом, що громадянин може перерахувати будь-якій партії суму, яка не перевищує десяти відсотків від суми податків, які він сплачує. Таким чином, окрім відсічення тіньових коштів, така схема дозволить громадянам висловити своє ставлення до обраної ними політичної сили не очікуючи наступних виборів – вони зможуть продемонструвати своє відношення у надзвичайно чутливий для партії спосіб – гривнею.

В адміністративній сфері

Держава не повинна вимагати від громадян надання інформації, яку вона має в своєму розпорядженні – у базах даних, зокрема, базах даних правоохоронних органів. Абсолютно неприпустимою є практика, за якою люди, наприклад, змушені на платній основі отримувати та надавати довідку, що підтверджує громадянство дитини, яка народилась в Україні, а її батьки є українськими громадянами, або довідку про відсутність судимості при оформлені певних документів.

Те, на що громадянин має право, він має отримувати автоматично, без тривалого та часто затратного збору різних довідок, анкет тощо. Держава може зобов’язати громадянина надати лише ту інформацію, якою вона не володіє. При цьому, державні послуги такого характеру мають бути безкоштовними, адже громадяни й так сплачують державі податки, значна частина яких спрямовується на забезпечення функціонування державного апарату.

В економічній сфері

• усунути надмірну адміністративну присутність держави в економічній сфері, адже загальновідомо, що чим більше в економіці залежить від чиновника, тим більшою є корупція в країні. Це зовсім не означає самоусунення держави від економічного регулювання. Навпаки, це надасть змогу державі більше зосередитися на забезпечені соціальних гарантій та стандартів життя, більш якісно та прискіпливо відстежувати та впливати на ситуацію в цій сфері. Іншими словами, держава має жорстко регулювати тільки ті сфери економіки, які безпосередньо пов’язані з забезпеченням гідних соціальних умов життя громадян, а інші сфери мають регулюватися ринковими механізмами. Природно, що при цьому держава має забезпечити рівні та цивілізовані конкурентні умови для всіх ринкових суб’єктів та не допускати створення різного роду монополій, фінансових пірамід тощо – інакше замість сучасного ринку ми отримаємо, в кращому випадку, звичайний базар;
• один з найбільш ефективних заходів щодо зменшення корупції на низовому рівні (тобто на рівні, на якому абсолютна більшість громадян зіштовхується із корупційними проявами у повсякденному житті) є підвищення рівня доходів громадян. Світовий досвід доводить – чим вище середній рівень доходів громадян, тим менший рівень їх залежності від чиновників, а й, відповідно, тим менше можливостей у останніх вимагати хабарі, «відкати» тощо;
• використовувати у державній політиці щодо боротьби з корупцією переважно не адміністративно-силові, а ринкові та стимулюючі механізми. В іншому випадку ми отримаємо результат протилежний тому, на який очікували. Наприклад, гучна кампанія під назвою «Контрабанда – стоп!», яку проводив Уряд Ю.В.Тимошенко, за своєю суттю була «революційна», а за наслідками для суспільства – негативна. Декларуючи за мету легалізацію імпорту та збільшення надходжень до бюджету, ця акція мала результатом складнощі у ряді секторів економіки (прміром, на ринку м’ясної продукції), що супроводжувалися заміною одних тіньових схем та їх провідників на інші тіньові схеми та інших покровителів. Мова йде не про те, що з контрабандою не потрібно боротися. Але боротися потрібно, в першу чергу, з причинами цього явища. Тобто, необхідно усвідомлювати, що оскільки контрабанда має економічне підґрунтя, пов’язане з підвищенням податкового тиску, то подолати його виключно адміністративними заходами, не розглянувши цю проблему в комплексі з необхідними змінами у податковій політиці, іншими механізмами економічного стимулювання, в принципі неможливо. А всі подібні спроби закінчаться тим же, чим закінчились попередні – зміною прізвищ чиновників, які будуть отримувати хабара за тіньове «вирішення» проблеми.

До наступного розділу: Пріоритети державної політики України у сфері протидії корупції

Примітки:

1. Блок В.Литвина щодо проблеми подолання корупції - blog.meta.ua

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии