Християнська демократія. Історія та сучасністьДо попереднього розділу: Християнство і демократія в світіНедостатнім виправданням є аргумент, що інші міжнародні політичні тенденції також зовсім незначною мірою виявили свою ефективність. Наприклад, чверть століття тому міжнародний комуністичний рух у Латинській Америці виявився менш успішним, аніж очікувалося, втративши свій “ринок” в англосаксонському світі значно раніше. Більш того, деколонізація Африки, здається, також не принесла комуністам очікуваних результатів.
“Сімейство” консервативних і ліберальних партій маючи широке розгалуження і завжди намагаючись “пливти за вітром”, є занадто різнорідним для того, щоб називатися світовим альянсом. Хоча й Френсіс Фукуяма проголосив перемогу лібералізму наприкінці історії, вона, однак, видається досить сумнівною.
Значно реальніші претензії щодо цього має соціал-демократичний рух. Поєднання соціальних зобов’язань та демократії, втілених у програмі Соціалістичного Інтернаціоналу, може запропонувати можливість швидшого розвитку і отримати реальну користь від світових демократизаційних процесів. Звичайно, цей рух так само робив помилки і так само мав підстави бути незадоволеним: іноді деякі члени його партій були занадто “буржуазними”, щоб здаватись представниками народу, іноді демократичні стандарти зазнавали тиску з боку радикалізму та фанатизму. Щоправда, в Латинській Америці соціалісти не мали такого успіху, як християни-демократи, швидше навпаки. Так само в Африці не було досягнуто переломного моменту, хоча фактично позиції Соцінтерну в цьому регіоні є значно сильнішими, аніж позиції християнських демократів.
Разом з тим, Соціалістичний Інтернаціонал, здається, має чималий зиск від своєї провідної позиції на ринку надання допомоги на розвиток економічно відсталих країн. В інтелектуальних дискусіях деякі політики-соціалісти докладають всіх зусиль до того, щоб стати відомими в країнах третього світу і той факт, що деякі соціал-демократичні країни пропонують найбільший (порівняно з іншими) внесок допомоги на розвиток, сприятливо впливає на підвищення їхнього рейтингу та рівня довіри. А отже, використовуючи цей вплив для пропагування соціалістичної, в найкращому разі соціал-демократичної моделі розвитку, європейські соціалісти отримують змогу реально впливати на побудову суспільства навіть у тих країнах, де на сьогодні мають досить слабкі позиції.
Серед інших регіонів, що виявились придатними для культивування соціалістами своїх політичних ідеалів, варто відзначити Піренейський півострів і Францію, де вони заповнюють ідеологічний вакуум, що утворився внаслідок занепаду комуністичної партії. Щодо відродження соціалізму в Італії, слід нагадати, що воно було переважно наслідком зусиль енергійного керівництва партії і ефективного використання засобів масової інформації.
Так чи інакше, розвиток цих подій майже надав соціал-демократам більшість у Західній Європі. У будь-якому разі вони сформували найбільшу групу в Європейському Парламенті і на сьогодні мають непогану відправну точку для підтримки процесу створення братніх партій у Центральній та Східній Європі, незважаючи на несприйняття слова “соціалізм” у цьому регіоні. Зрозуміло, що дехто серйозно стурбований тим, що розширення Європейського Союзу (особливо із залученням до цього процесу всіх скандинавських країн), призведе до консолідації більшості соціалістів у процесі прийняття рішень на європейському рівні.
До наступного розділу: Мотивація, автономія і самобутність
0 коментарів