Фактори, що визначають податлівість людини психологічним маніпуляціям

Формування громадсько-політичної поведінки великих груп населення

До попереднього розділу: Схильності людини до маніпулювання

У сучасній літературі виділяють три основних групи факторів, що визначають податлівість людини психологічним маніпуляціям і відповідно ступінь їхньої дієвості й небезпеки для особистості. У першу групу входять так звані технологічні фактори, безпосередньо пов’язані зі змістом і структурою маніпулятивних технологій, використовуваних для здійснення відповідного впливу на людину. Друга група поєднує зовнішні (техно-фізичні, довкільні тощо) фактори інформаційно-комунікативних ситуацій, що підвищують або знижують результативність маніпулятивного впливу. До них, наприклад, відносяться комфортність обстановки, відсутність або наявність відволікаючих впливів і умов (знижуючих або стимулюючих увагу; таких, що погіршують або поліпшують сприйняття) тощо. У третю групу включаються внутрішні, власно психологічні фактори, що визначають схильність людини маніпулятивному впливу. Причому їх умовно розділяють на дві відносно самостійні підгрупи:

1. Так звані ситуаційні фактори, зв’язані безпосередньо з конкретною інформаційно-комунікативною ситуацією, наприклад, психічні стани, викликані перебуванням у натовпі; різні стрессогенні фактори, обумовлені участю в груповій дискусії, переговорах, у тому числі в екстремальних умовах тощо.
2. Позаситуаційні фактори, обумовлені стійкістю психологічних характеристик, індивідуально-особистісних особливостей людини, що впливають на її схильність впливу психологічних маніпуляцій (наприклад: сугестивність, критичність, підозрілість, негативізм, недовірливість тощо).

Автори вважають, що складність класифікації маніпулятивних способів впливу й відповідно побудови ієрархічної системи термінології зв’язано також з тим, що, як правило, у конкретному комунікативному процесі використовується сполучення декількох прийомів, не всі з яких повторюються в різних ситуаціях. Позначення такого сполучення і його найменування дається по одному з використовуваних прийомів, що виступає як основний у цьому випадку. Урахування ж інших, часом, не менш важливих прийомів відсувається на задній план. Вони вважаються другорядними й слабко враховуються надалі в аналізі маніпулятивних впливів.

У зв’язку з тим, що інформація сприймається людиною вибірково, залежно від наявних психологічних установок, ініціатори інформаційного впливу прагнуть впливати на масову свідомість із урахуванням готовності аудиторії сприйняти ту або іншу інформацію. Характерним є використання в процесі навіювання двох основних етапів, умовно позначуваних як підготовчий і основний. Функцією першого підготовчого етапу є полегшення сприйняття наступних потім пропагандистських матеріалів шляхом створення атмосфери довіри між комунікатором (джерелом інформації) і аудиторією впливу. У завдання першого етапу входить руйнування в аудиторії наявних психологічних установок, бар’єрів до сприйняття наступної інформації незалежно від того чи здасться вона адресатові неприємною або навіть неприйнятною. Сторожкість поступово руйнується достовірними відомостями, повідомленням фактичних даних, явно правдивих і в той же час нейтральних. Тому що людина, звичайно, турбується щодо свого майбутнього (хоча б неусвідомлено), серед прийомів завоювання довіри помітне місце займає пророкування прийдешніх подій. У результаті відбувається зняття психологічного бар’єру недовіри, який є одним із природних способів психологічного захисту особистості від маніпулятивного впливу з боку незнайомих (невідомих раніше) джерел інформації.

На другому етапі здійснюється залучення уваги й підвищення інтересу до переданих повідомлень, на підставі некритичного сприйняття й засвоєння даною аудиторією одержуваної інформації, що дозволяє в значній мірі збільшити ефект, навіювання, впливу інформації на шкоду її раціональній оцінці. Завдання першого й другого етапів психологічного впливу вирішуються постійно в процесі практично всіх здійснюваних пропагандистських акцій. У певні періоди часу може здійснюватися лише деяка перевага в повідомленнях матеріалів, властивих для одного з даних етапів, що відповідає вирішуваним завданням у конкретний період часу (наприклад, зміцнення довіри до джерела або доведення потрібної інформації у відповідній формі).

Дуже важливо враховувати, що навіть комплексне й масоване використання маніпулятивних прийомів, має значно менший ефект у добре інформованій аудиторії, зі стійкою системою обґрунтованих поглядів, а також знаючу техніку антиманіпулятивного впливу й деяким досвідом цілеспрямованого соціально-психологічного захисту.

Дослідникам, політикам, фахівцям в області реклами й іміджмейкінгу, замовникам усілякого роду рекламної продукції досить добре відомі маніпулятивні можливості засобів масової комунікації (ЗМК). Цим питанням присвячені численні дослідження. Приміром в Російській Федерації озгляд даної теми включено в навчальні курси низки гуманітарних дисциплін (політології, соціальній психології тощо) а також у деякі навчальні посібники. Становить інтерес визначення причин, які обумовлюють маніпулятивний характер ЗМК.
Незважаючи на деякі розходження в підходах до їхнього трактування у різних авторів, можна об’єднати ці причини в три основні групи:

1. Причини, викликані упередженістю й суб'єктивізмом людей, які працюють у сфері масової комунікації, тобто ті перекручування, які обумовлюються їх індивідуально-психологічними, особистісними особливостями, політичними пристрастями й симпатіями тощо.

2. Причини, викликані політичними, соціально-економічними й організаційними умовами, у яких здійснюють свою діяльність ЗМК. Основна з них – залежність ЗМК від конкретних соціальних суб’єктів. Вона може проявлятися у двох основних формах – економічній й адміністративній. Економічна форма залежності проявляється в тім, що ЗМК у ринкових умовах працюють на певних клієнтів, наприклад, рекламодавців та інших замовників із числа представників великого капіталу. Адміністративна форма залежності проявляється в тім, що ЗМК підпорядковуються своїм власникам і засновникам.

3. Причини, обумовлені самим процесом функціонування засобів масової комунікації. Зокрема, для того, щоб привернути увагу й завоювати масову аудиторію ЗМІ при подачі матеріалів і підготовці повідомлень, різних програм керуються певними загальними правилами або принципами. При цьому, як відзначає В.П.Пугачов: „Взяті ними на озброєння принципи відбору матеріалів погано сумісні із глибокими аналітичними повідомленнями й часто перешкоджають створенню інформаційної картини світу, більш-менш адекватної реальності” . Їм виділяється п’ять таких принципів , які в загальному виглядіі можна сформулювати у такий спосіб:

Пріоритетність (дійсна й уявна) і привабливість теми для громадян. Відповідно до цього принципу найбільше часто повідомлення ЗМІ стосуються таких, наприклад, проблем, як погроза миру й безпеці громадян, тероризм, екологічні й інші катастрофи тощо.

Неординарність фактів. Це означає, що інформація про інші екстремальні події – голоді, війни, надзвичайно жорстокі злочини тощо – домінує над висвітленням явищ буденного, повсякденного життя. Цим пояснюється, зокрема, схильність ЗМІ до інформації негативного характеру й сенсацій.

Новизна фактів. Привернути увагу населення більшою мірою здатні повідомлення, які ще не одержали широкої популярності. Це можуть бути новітні дані про результати розвитку економіки або чисельності безробітних, про політ до інших планет, про нові політичні партії і їхніх лідерів тощо.

Успіх. Відповідно до цього принципу, у передачі й статті попадають повідомлення про успіхи політичних лідерів, партій або цілих держав. Особлива увага приділяється переможцям на виборах або в рейтингових опитуваннях. Культ зірок у політиці, мистецтві, спорті – типове явище для ЗМІ в ринковому суспільстві.

Високий суспільний статус. Чим вище статус джерела інформації, тим значніше вважається інтерв’ю або передача, оскільки передбачається, що їхня популярність за інших рівних умов прямо пропорційна суспільному становищу людей, які повідомляють відомості. У силу дії цього правила найбільш легкий доступ до ЗМІ мають особи, які займають вищі місця в політичній, військовій, церковній або іншій ієрархіях. Їм присвячуються перші сторінки газет і головні радіо- і телепередачі.

Протягом тисячоліть і, особливо останніх сторіч, відбувалася еволюція, удосконалювання технологій влади й державного управління. Сучасні засоби масової комунікації створили для цього принципово нові можливості, багаторазово підсиливши ефективність використання інформації в цих цілях. Вони зробили справжню революцію в політичних відносинах і способах державного управління у ХХ ст. Основна спрямованість еволюції технології влади й державного управління, мета їх змін і вдосконалювання полягали й полягають у цей час у тім, щоб, використовуючи найменші витрати засобів і ресурсів, одержати максимальний ефект впливу на людей, забезпечивши їх „добровільну” підлеглість. Як відзначає О.Тоффлер, вищу якість і найбільшу ефективність сучасній владі надають знання, які дозволяють „досягти бажаних цілей, мінімально витрачаючи ресурси влади, переконати людей у їхній особистій зацікавленості в цих цілях, перетворити супротивників у союзників”.

Розглядаючи роль масових комунікацій і їхній вплив на громадсько-політичні процеси, російські політологи відзначають, що в постіндустріальному суспільстві влада знань й інформації стає вирішальної в державному управління, відтискуючи на другий план вплив грошей і державного примусу. Причому безпосередніми носіями й, особливо, розповсюджувачами знань та іншої соціально значимої інформації є засоби масової комунікації. Хотілося б акцентувати увагу на тому, що державний, адміністративний та інший силовий примус усе більше заміняється на інформаційний вплив і психологічний примус. ”Мати важливу інформацію означає мати владу; уміти відрізняти важливу інформацію від неважливої означає мати ще більшу владу; можливість поширювати важливу інформацію у власній режисурі або умовчувати її означає мати подвійну владу”, – так лаконічно, але яскраво й образно розкривають роль і значення інформаційно-психологічного впливу на людей західні політологи.

До наступного розділу: Методи регулювання громадсько-політичної поведінки великих груп населення

Примітки:

1. Грачев Г.В., Мельник И.К. Манипулирование личностью: организация, способы и технологии информационно-психологического воздействия / РАН. Ин-т философии. - М., 1999. - 235 с.

2. Куликов В. Н. Состояние и перспективы исследования психологического воздействия // Актуальные проблемы социальной психологии: Всесоюзный симпозиум - М.: ТЦ Сфера, 1986 – 525 с.

3. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Ввведение в политологию.М., 1995.

4. Toffler Al. Powershift: Knowledge, Wealth, and Violence at the Edge of the 21-st Century. - New York; London, 1990. - P. 114.

5. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Ввведение в политологию. - М., 1995.С.254.

6. Politikwissenschaft: eine Grundlegung. Bd. 2. Stuttgart; Berlin; Koln; Mainz: hrsg von Klaus von Beume. 1987. P. 60.

Загрузка...

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии